Сьогодні в російській неволі перебувають близько семи тисяч українських військовослужбовців. За кожною цифрою — конкретна людина, родина, яка щодня живе в очікуванні дзвінка або повідомлення. Український полонений — це не просто військовий, який потрапив у руки агресора. Це захисник, чия доля залежить від того, наскільки жорстко міжнародне право виконується або ігнорується іншою стороною.
Від початку повномасштабного вторгнення Україна повернула вже понад дев’ять з половиною тисяч своїх громадян — і військових, і цивільних. Багато з них провели в полоні по три-чотири роки. Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими працює без вихідних, формуючи списки, ведучи перемовини та організовуючи логістику повернення. Попри це, тисячі людей досі залишаються в місцях, де системно порушуються норми Женевських конвенцій.
Тема українського полоненого стосується не лише фронту. Вона про право на життя та гідність, про те, як держава підтримує родини, які чекають, і як відбувається відновлення тих, хто нарешті переступив український кордон.
Хто вважається українським полоненим за міжнародним правом
Третя Женевська конвенція чітко визначає, хто має статус військовополоненого. Це особи, які безпосередньо брали участь у бойових діях або належали до збройних сил, партизанських загонів чи ополчення, якщо вони відповідають певним критеріям: носять відмітні знаки, відкрито носять зброю та дотримуються законів і звичаїв війни.
Статус полоненого виникає з моменту, коли людина потрапляє у владу супротивної сторони. З цього моменту на державу, що утримує полонених, накладаються чіткі зобов’язання: гуманне поводження, заборона катувань, забезпечення медичної допомоги, можливість листування з родиною та доступ міжнародних організацій, зокрема Міжнародного комітету Червоного Хреста.
Українська сторона виконує ці вимоги повністю. Для російських військовополонених створено спеціальні табори, де дотримуються норм конвенції, регулярно відбуваються візити МКЧХ. Російська сторона, на жаль, діє інакше.
Перші дні в неволі: що відбувається після захоплення
Більшість звільнених описують початок полону як найжорсткіший етап. Відразу після захоплення починається так звана «прийомка» — систематичне фізичне та психологічне насильство. Полонених б’ють, принижують, змушують стояти в стресових позах годинами, застосовують електрошокери. Багато хто розповідає про імітацію страт та погрози щодо родин.
Після «фільтрації» людей перевозять у різні регіони Росії — від прифронтових територій до Сибіру та Далекого Сходу. Деяких утримують у підвалах та неофіційних місцях ще довго після захоплення. Лише згодом переводять у виправні колонії та слідчі ізолятори.
Умови утримання та системні порушення
У російських місцях утримання українські полонені стикаються з переповненими камерами, антисанітарією, недостатнім харчуванням та відсутністю належної медичної допомоги. Багато звільнених втрачали десятки кілограмів ваги за роки неволі. Деякі, хто важив до полону понад 120 кілограмів, поверталися з вагою менше 75.
Особливо тяжкі умови фіксувалися в Оленівській колонії на тимчасово окупованій території. Там, крім загальних проблем, залишалися поранені після трагедії 2022 року, які потребували постійної медичної допомоги.
Понад 95 відсотків українських полонених піддаються систематичним катуванням у російській неволі.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини задокументував 695 окремих форм тортур: побиття, удушення, нацьковування собак, тривале перебування в стресових позах, сексуальне насильство, голод як метод примусу. Окремо зафіксовано сотні випадків ненадання медичної допомоги — ампутації без знеболення, гниття ран, відсутність ліків навіть для хронічних хворих.
Росія не надає повного доступу Міжнародному комітету Червоного Хреста до всіх місць утримання. Міжнародні організації підтверджують лише частину локацій, тоді як українська розвідка верифікувала значно більше.
Обміни полоненими: як повертаються українські захисники
Процес обміну — це складна робота Координаційного штабу, спецслужб, Офісу Президента та міжнародних партнерів. Формуються списки, проводиться верифікація, узгоджуються умови. Часто в перемовинах беруть участь посередники — Об’єднані Арабські Емірати, Сполучені Штати, Туреччина.
У 2026 році обміни відновилися після паузи. У лютому повернули 157 осіб, у квітні — 193 військових, у травні — 205, у червні — 185 та 160 захисників. Багато з них перебували в полоні з 2022 року, зокрема оборонці Маріуполя та «Азовсталі».
Україна готова до формату «всіх на всіх», але погоджується і на менші обміни. Кожен повернутий — це результат кропіткої роботи та тиску на різних рівнях.
Фінансова та соціальна підтримка родин полонених
Держава не залишає родини наодинці. Звільнені з полону мають право на одноразову виплату 100 тисяч гривень. Ті, хто досі перебуває в неволі, або їхні близькі отримують щорічну допомогу такого ж розміру — за кожен рік перебування в полоні.
Подати заяву можна онлайн через сайт Міністерства розвитку громад та територій або Національне інформаційне бюро. Також передбачено допомогу в разі смерті полоненого, якщо вона пов’язана з перебуванням у неволі.
Координаційний штаб має гарячу лінію 0 800 300 529 та особистий кабінет для родин, де можна відстежувати статус справи та отримувати консультації. Там же діє «Дорожня карта» — покроковий алгоритм дій для близьких полонених та зниклих безвісти.
Реінтеграція після звільнення: відновлення тіла та душі
Повернення — це лише початок нового етапу. Більшість звільнених потребують тривалого медичного обстеження, лікування наслідків тортур та недоїдання, а також психологічної допомоги.
Міністерство оборони та інші відомства затвердили спеціальні протоколи реінтеграції та постізоляційної декомпресії. Звільнені проходять етапи: первинний медичний огляд, карантинні заходи за потреби, психологічне розвантаження, дебрифінг для збереження важливої інформації, поступове відновлення контактів із родиною.
Реінтеграція українських полонених — це не просто медична реабілітація. Це повернення людини до нормального життя після років системного приниження та насильства.
Для тих, хто потребує тривалого відновлення, передбачені спеціалізовані заклади та центри реінтеграції. Там створюють умови для психологічного розвантаження, соціальної адаптації та поступового повернення до служби чи цивільного життя. Багато звільнених згодом самі допомагають іншим — діляться досвідом, підтримують родини, які досі чекають.
Чому тема українського полоненого залишається актуальною
Кожен український полонений — це нагадування про ціну, яку платить країна за свободу. Повернення навіть одного захисника змінює долю цілої родини. Водночас тисячі людей досі перебувають у неволі, де їхнє здоров’я та життя під постійною загрозою.
Україна продовжує роботу на всіх рівнях: від переговорів про обміни до фіксації воєнних злочинів для майбутніх трибуналів. Міжнародна спільнота отримує все більше доказів системних порушень. Тиск на агресора має посилюватися — через санкції, ізоляцію та вимогу допуску незалежних спостерігачів до місць утримання.
Якщо у вашій родині є полонений або зниклий безвісти — звертайтеся до Координаційного штабу. Там допоможуть з документами, пояснять алгоритм дій та підтримають на кожному етапі. Пам’ять про тих, хто досі в неволі, і підтримка тих, хто повернувся, — це спільна відповідальність усього суспільства.
Кожен повернутий додому український полонений — це ще одна перемога над жорстокістю та беззаконням.
