V2U дрон: як працює автономний камікадзе зі штучним інтелектом

Коротко

• V2U дрон — російський баражуючий боєприпас зі штучним інтелектом: сам шукає, розпізнає і б’є ціль, інколи взагалі без радіоканалу.
• Перше бойове застосування зафіксували у лютому 2025-го на Сумському напрямку; у червні ГУР МО України розібрало трофей і показало «начинку».
• Мозок апарата — модуль NVIDIA Jetson Orin на китайській платі. Навігація спирається на камеру, завантажені фото місцевості й далекомір, а не лише на GPS.
• Електрична версія тримається в повітрі до години при крейсерських близько 60 км/год; є модифікація з бензиновим двигуном орієнтовно на 100 км.
• Класичний РЕБ глушить не все: якщо модема немає, глушити нічого. Працюють перехоплювачі, мобільні вогневі групи і дисципліна в тилу.
• Цивільним головне не ігнорувати тривогу й не збиратися біля техніки просто неба — апарат полює на форму, контраст і рух.

V2U дрон — це не «черговий FPV із камерою». Це баражуючий боєприпас, який російські війська застосовують в Україні з 2025 року. Його сенс у тому, що оператор більше не обов’язковий: бортовий штучний інтелект шукає ціль, порівнює картинку з камери з тим, що зашили в пам’ять, і сам іде на удар. Раніше такі речі звучали як презентація на виставці. Тепер це робоча зброя на Сумщині, Харківщині й далі по лінії фронту.

Назву V2U дали не виробники — її витягли з трофеїв і аналізів. Виробник досі не названий. Корпус збирають із цивільних комплектуючих, переважно китайських, плюс кілька дорогих західних мікросхем. Саме ця суміш і дратує: зовні — планер на катапульті, всередині — обчислювач, який спокійно тягне розпізнавання об’єктів у польоті.

Нижче — як цей апарат влаштований, чим відрізняється від «Ланцета» і звичайного FPV, чому РЕБ на нього часто не діє і що з цим робити. Без магії. З тим, що реально видно в розборах і на фронті.

Що таке V2U дрон і звідки він узявся

Коротко: V2U — російський дрон-камікадзе літакового типу зі штучним інтелектом для автономного пошуку, розпізнавання й ураження цілей. Він може баражувати в районі, чекати «підходящий» об’єкт і атакувати без постійного зв’язку з оператором. Саме тому його ставлять в один ряд не з гоночним квадрокоптером, а з баражуючими боєприпасами на кшталт «Ланцета», тільки з помітно сильнішим бортовим «мозком».

За даними ГУР МО України, апарат уперше помітили ще у вересні 2024-го — на заході до Дня танкіста в Казані. Бойове хрещення припало на лютий 2025-го, Сумський напрямок. До травня-червня застосування вже не виглядало епізодичним. 9 червня 2025-го розвідка виклала технічну «розпаковку» на порталі War & Sanctions: корпус, електроніка, країни походження деталей.

У практиці я кілька разів бачив, як V2U плутають із «Ланцетом» лише тому, що обидва — маленькі літачки з бойовою частиною. Здалеку крило крилом. Зблизька логіка інша. «Ланцет» усе ще сильно зав’язаний на оператора й канал управління. V2U із самого початку проєктували так, щоб канал можна було вимкнути. А потім і вимкнули.

Чим він не є

• Не розвідувальний «Мавік» і не FPV-квадрик із скидом.
• Не дальній «шахед»: інша дальність, інша маса, інша тактика.
• Не «повністю український міф із інтернету» — трофеї є, фото начинки є, збиті машини є.

Ця трійка плутанин живе в коментарях під кожною новиною. Через неї люди або панікують зайве, або навпаки махають рукою. Обидва варіанти погані. V2U — конкретний клас: короткий-середній тактичний камікадзе з ШІ, який б’є техніку, скупчення, іноді цивільну інфраструктуру в прифронтовій смузі.

Як виглядає і як його запускають

Розмах крил — 1,2 метра. Це не «шахед» на 2,5 м і не іграшковий літачок. За силуетом ближче до малого планера: витягнутий фюзеляж, повітряний гвинт, бойова частина в носовій зоні. Злітає не з руки і не з даху «буханки», а з пневматичної катапульти — багаторазової, зі стисненим повітрям. Для розрахунку це зручно: менше метушні, повторюваний старт, можна ганяти кілька машин підряд.

На електричній версії стоїть безщітковий мотор китайської Shanghai Dualsky. Живлення — акумуляторна збірка ємністю 34 А·год. Крейсерська швидкість, яку дає ГУР, — близько 60 км/год. Тривалість польоту — до години. Це не космос, але для тактичної глибини вистачає: встигає дійти, покружляти, вибрати ціль і вдарити.

Окремо є версія з двигуном внутрішнього згоряння. Її сенс очевидний: бензин дає більшу дальність, орієнтовно до 100 км. Український фахівець із радіотехнологій Сергій «Флеш» Бескрестнов для електричної машини називав оцінки 40–60 км, пізніше — близько 80 км. Це польові прикидки, не паспорт заводу. Для розуміння загрози їх досить: електро recataє «ближнє оперативне поле», ДВЗ уже дістає глибше в тил.

Технічні характеристики V2U

Офіційної брошури від виробника немає. Нижче — зведення з розбору ГУР і відкритих оцінок українських фахівців. Де цифри розходяться, я так і пишу.

Таблиця виглядає скромно, якщо порівнювати з крилатою ракетою. І це якраз пастка. Дешевий планер плюс дорогий модуль ШІ дає зброю, яку можна ганяти десятками, а не штуками. На «вау-ефект» вона не розрахована. На те, щоб РЕБ і звичка «глушилка все закриє» перестали працювати як раніше — так.

Мозок дрона: Jetson Orin, камера і база цілей

Обчислювальна система, за формулюванням ГУР, зібрана на китайському мінікомп’ютері Leetop A203. Як центральний процесор стоїть високошвидкісна збірка на базі NVIDIA Jetson Orin — американський модуль для бортового штучного інтелекту. На порталі War & Sanctions окремо вказана несуча плата Leetop a603. Для читача різниця невелика: китайська «материнка» плюс американський прискорювач нейронки.

Навіщо це в камікадзе за кілька тисяч доларів? Щоб картинка з камери оброблялася на борту, а не летіла до оператора. Дрон порівнює те, що бачить, із фото місцевості й зразками цілей, зашитими на китайський SSD на 128 ГБ (у розборі фігурує KingSpec). Далі сам вирішує: це машина, це будівля, це «те, що треба вдарити». Оператор може не існувати в контурі взагалі.

Камера — не військовий секретний приціл. Світлочутливий сенсор Sony IMX477, тобто комерційна матриця з цивільного ринку. Плюс далекомір Meskernel, спрямований униз: висота над рельєфом, контур місцевості, польоти низько, де GPS уже «сиплеться». Є інерційний блок. Є сервоприводи KST, регулятор T-MOTOR FLAME 80A, Wi-Fi адаптер Intel AC 8265. Звучить як кошик із AliExpress, бо частково так і є.

І ще деталь, яку часто пропускають. Jetson Orin у санкційному контурі продавати в Росію не можна. Він туди все одно потрапляє — через китайських збирачів плат і посередників. ГУР прямо перелічує країни в одному корпусі: Китай (двигун, GPS, серво, накопичувач, далекомір, батареї), США (Jetson і бездротовий адаптер), Японія (Sony), Ірландія (реле TE Connectivity), Швейцарія (мікроконтролер STM32). Це не «російський суверенний ШІ». Це імпорт, скручений ізолентою воєнної необхідності.

Що саме «бачить» алгоритм

ГУР формулює обережно: автономний пошук і вибір цілей, комп’ютерний зір, порівняння з попередньо завантаженими фото. Західні аналітики зі CSIS пізніше писали, що на борту, ймовірно, крутиться навчена нейромережа для візуального розпізнавання техніки, інфраструктури й активності людей — за контрастом, формою і рухом, а не за «розумним розумінням сцени». Це важливо. Машина не «думає, що то цивільний ринок». Вона бачить скупчення металу й фігур і б’є за шаблоном, на якому її натренували.

Звідси неприємний висновок. Якщо ШІ вчиться на реальних вильотах — а «Флеш» ще навесні 2025-го казав, що росіяни саме так і роблять, ганяючи по 30–50 машин на добу на кількох ділянках, — то помилки перших серій не варто вважати вічними. Алгоритм дешевший за корпус. Прошивку можна оновити швидше, ніж завод штампує крило.

Навігація без GPS і зв’язок, який зник

В апараті стоїть лише один GPS-модуль (у переліку компонентів — MicoAir M10G-5883). ГУР прямо припускає: росіяни відходять від супутникової навігації, бо український РЕБ її масово глушить. Замість цього — «комп’ютерний зір». Дрон летить, знімає місцевість, порівнює з картою-фотосхемою в SSD, тримає висоту далекоміром. GPS лишається запасним костилем, а не головним компасом.

На ранніх машинах був і радіоканал. Модем-роутер Microdrive Tandem-4GS-OEM-11, елементна база китайська, маркування російське. Працював із SIM-карткою українського оператора. Тобто апарат міг іти в FPV через LTE, як зловмисний абонент у чужій мережі. Для оператора це зручно: бачиш картинку, можеш перехопити управління, якщо ШІ «тупить». Для РЕБ це щілина: стільниковий канал ще можна давити, SIM-ки блокувати, вежі контролювати.

Потім щілину закрили. Восени 2025-го «Флеш» публічно розповів: уже третій трофей без модема. Жодного каналу зв’язку. Орієнтується сам, б’є сам. Придушити управління РЕБ неможливо, бо глушити нічого. CSIS у своєму розборі 2026 року зафіксував ту саму еволюцію: машини червня-липня 2025-го ще з LTE, жовтня-листопада — уже німі. Це, мабуть, головна зміна в біографії V2U. Не нове крило. Відрізаний дріт.

Що з цього випливає на землі

• Глушилка GPS більше не «вимикає» політ, якщо маршрут зав’язаний на зір і рельєф.
• Постановник проти FPV-частот не знаходить, за що зачепитися, коли модема немає.
• Детектувати апарат складніше: немає характерного керуючого сигналу, на який полюють пеленгатори.
• Єдине, що лишається в ефірі, — випадкові побічні випромінювання електроніки. На це розраховувати як на систему не варто.

Речі, які ще працюють: оптика, акустика, радари малого радіуса, візуальне виявлення силуету й перехоплення в повітрі. Про це нижче. Тут лише фіксуємо зсув. V2U почав як «розумний FPV з підстраховкою». Став річчю, ближчою до міни, яка літає.

Бойова частина: що саме він везе

Корисне навантаження — до 3,5 кг. Бойова частина в трофеях — комбінована кумулятивно-осколково-фугасна запалювальна, у відкритих матеріалах фігурує як КОФЗБЧ / KOFZBCh-3 масою близько 2,9–3 кг, партії 2024 року. Кумулятивний струмінь б’є броню й техніку. Осколки й фугас — по людях, м’яких цілях, легких укриттях. Запалювальний компонент додає пожежу. Для пікапа, гарматного розрахунку, генератора, складу в ангарі цього вистачає з запасом.

Це не боєголовка «Іскандера». І не треба. Сенс V2U — точність плюс автономність, а не тонна тротилу. Один апарат може не зруйнувати цех. Три-сім, якщо зайшли групою на стоянку техніки, уже змінюють ранок підрозділу.

Сімейство, а не одна модель

Ударна машина — лише перша видима версія. «Флеш» описував розвідувальний варіант: бойову частину зняли, поставили кращу камеру, додали батареї й парашут для посадки. CSIS теж фіксує дві конфігурації — баражуючий боєприпас і розвідник — і згадує, що в трофейному ПЗ проглядаються заготовки під логістичну, «кур’єрську» машину. Це вже не поодинокий камікадзе. Це платформа: те саме крило, різні мізки й корисне навантаження.

Розвідник із парашутом логічний до болю. ШІ, натренований шукати цілі, може спочатку просто літати й знімати. Потім ті самі ваги моделі переїжджають на ударну версію. За спостереженнями з розборів, росіяни взагалі люблять гоняти одну аеродинаміку в кількох ролях — дешевше, ніж малювати новий планер.

1. Ударний V2U — камікадзе з КОФЗБЧ, електро або ДВЗ.
2. Розвідувальний — без БЧ, парашут, довший час у повітрі.
3. Заявлені в аналітиці заготовки під логістику — поки більше як напрям, ніж як масова зброя.

Для тих, хто в тилу, практичний сенс такий: силует «маленького літачка на 1,2 м» сам по собі ще не каже, камікадзе це чи розвідник. Реагувати треба однаково. Чекати, поки пролетить «бо він точно знімає», — погана ідея.

Чим V2U відрізняється від FPV, «Ланцета» і «шахеда»

Порівняння кульгає, якщо шукати «хто крутіший». Це різні інструменти. Але запит у людей саме такий: «це як шахед, тільки маленький?» Ні.

FPV тримається на пілоті. Пілота «зрізали» — дрон часто просто падає або тупить. V2U навпаки: пілот для нього опція. «Шахед» іде далеко й голосно, його ловлять мобільні вогневі групи по звуку за десятки кілометрiв. V2U тихіший, нижчий, ближчий. «Ланцет» усе ще про оператора в контурі. Різниця не в крилі. Різниця в тому, чи є людина, яку можна заглушити.

Як його застосовують і чи літає «роєм»

Перший район — Сумщина, далі ширше: Харківщина, інші ділянки. Тактика проста й гидка. Катапульта за лінією, низький захід, пошук у заданому квадраті, удар. На ранніх серіях оператор міг підхопити картинку через LTE. На пізніх — машина йде за маршрутом і шаблонами сама.

Окреме болюче питання — групи. «Флеш» і західні огляди описували вильоти по двоє-семеро, інколи з кольоровим маркуванням крил. Версія така: камери впізнають «своїх» візуально, без радіомережі рою. У травні 2025-го згадували епізод біля Великого Бурлука на Харківщині: сім машин нібито зібралися в коло над скупченням транспорту й людей. Це польові свідчення, не суха таблиця ГУР. Я б не ставив на них дисертацію. Ігнорувати теж не став би. Навіть без «справжнього рою» сім камікадзе в одному квадраті — це вже задача для ППО, а не для однієї гвинтівки.

Помічав ще таке: новачки в тилу чекають звуку, як від «шахеда». Моторчик V2U інший. Електрична версія на 60 км/год на малій висоті чується пізно, якщо взагалі чується за вітром і генераторами. Орієнтуватися лише на вуха — спосіб пропустити захід.

Чому РЕБ не є універсальною відповіддю

Українська радіоелектронна боротьба зламала багато російських схем, які тримались на GPS і звичайному радіо. Через це ворог і пішов у зір, інерцію, рельєф, автономію. V2U — один із результатів цього тиску. Глушилка лишається корисною проти ранніх машин з LTE і проти всього іншого зоопарку в небі. Проти німої версії вона майже німа сама.

Це не привід вимикати РЕБ. Це привід не обожнювати її. Комплекс працює пакетом.

• Перехоплювачі: FPV і спеціалізовані машини. 5-та окрема штурмова вже показувала збитий V2U саме перехоплювачем. На Харківщині екіпаж 127-ї бригади знімав такі цілі за десятки хвилин.
• Мобільні вогневі групи — якщо апарат іще видно й чути, і є час на чергу.
• Маскування й рознесення техніки. ШІ любить контраст і купу машин «в кучку».
• Обмеження стільника в смузі, блокування підозрілих SIM — проти старих серій із LTE.
• Оптичне й акустичне спостереження, навіть банальні пости з біноклем і тепловізором.

Пакет звучить нудно. Він і є нудний. Зате працює краще, ніж одна «чарівна» станція, яку поставили біля штабу й заспокоїлись.

Типові помилки, коли говорять про V2U

1. «РЕБ стоїть — можна не ховатися». На німій версії глушити нічого.
2. «Це просто дорогий FPV». FPV без пілота часто мертвий. V2U без пілота якраз у своїй тарілці.
3. «ШІ ніколи не влучить по цивільних, бо розпізнає форму». Алгоритм б’є шаблон. Скупчення машин біля ринку для нього — ціль, не дискусія з Женевською конвенцією.
4. «Раз корпус китайський, значить тупий». Тупий корпус, не модуль Orin.
5. «Один збитий = проблема закрита». Машина витратний матеріал. Вчаться прошивкою.

П’ята помилка, на мій смак, найшкідливіша. Трофей тішить. Він не скасовує наступний виліт. V2U цікавий не тим, що «вау, нейромережа». Він цікавий тим, що цю нейромережу вже поставили на конвеєр із катапультою.

Що робити цивільним у зоні досяжності

Тут без героїзму. Повітряна тривога — в укриття, не під під’їзд «на хвилинку». Не збиратися біля відкритих стоянок, ринків, пунктів видачі, колонок. Не знімати «цікавий літачок» телефоном просто неба, якщо він іде низько: ви самі собі маяк контрасту й руху.

Держспецтрансслужба окремо нагадувала: V2U — небезпечний камікадзе зі ШІ, тривогу не ігнорувати. Це не перестраховка пресслужби. Апарат якраз і шукає те, що погано ховається. Генератор у дворі, пікап біля воріт, черга. У прифронтових областях Харківщини й Сумщини це вже не теорія.

Якщо почули нетиповий «літачковий» звук без характерного реву «шахеда» — не вибігати дивитись. Повідомити в офіційні канали громади чи поліції, якщо так заведено у вашому районі, і зійти з відкритого місця. Саморобні «глушилки з базару» проти автономного апарата не допоможуть. Вони максимум створять ілюзію контролю.

Що з цим буде далі

Тренд зрозумілий навіть без пророцтв. Менше радіо, більше зору. Дешевша нейромережа, та сама катапульта. Сімейство на одній платформі: удар, розвідка, можливо логістика. Західні компоненти все одно просочуються, поки є китайський контур обходу. Українська відповідь уже не в «ще одній глушилці», а в перехопленні, розрідженні цілей і швидкому навчанні своїх ШІ-систем, які б’ють такі машини в повітрі.

Якщо коротко по фактах: V2U дрон — російський баражуючий камікадзе зі штучним інтелектом, зібраний із іноземної елементної бази, вперше помічений 2024-го, у бою з лютого 2025-го, розібраний ГУР у червні. Електро тримає до години, ДВЗ тягне орієнтовно на сотню кілометрів, бойова частина близько трьох кілограмів комбінованої дії. Найнеприємніше в ньому не крило. Найнеприємніше — здатність летіти й бити, коли ефір порожній.

Для військових практичний крок — не сперечатися в чатах, а тримати перехоплювачі в готовності й не паркувати техніку «табором». Для цивільних — укриття за сиреною і жодних натовпів біля машин просто неба. Якщо хочете глибше в «начинку», дивіться офіційні картки компонентів ГУР: там прізвища фірм і маркування, не меми. І не плутайте цей апарат із FPV лише тому, що обидва літають. Літають багато хто. Сам обирає ціль — уже значно вужче коло.