Ракети Х-22: що це і чому так важко збити

Коротко

• Х-22 — радянська надзвукова протикорабельна ракета кінця 1960-х, код НАТО AS-4 Kitchen, радянська назва «Буря». Її робили, щоб пробивати палуби американських авіаносців, а не житлові квартали.
• Стартова маса близько 5,8 тонни, бойова частина майже тонна, швидкість на пікіруванні до 4,6 Маха, дальність залежно від модифікації — від кількох сотень до близько 600 км.
• Наводиться інерціально з радіолокаційним самонаведенням на фіналі. Точність старих варіантів погана: кругове відхилення вимірюють сотнями метрів.
• Носій — бомбардувальник Ту-22М3. З 2022-го Росія б’є цими ракетами по українських містах, енергетиці й портах.
• До квітня 2024-го підтверджених збиттів майже не було. За даними Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського станом на серпень 2024-го з 362 пусків Х-22/Х-32 збили лише дві.
• Модернізована Х-32 летить далі й вище, але бойова частина в неї легша. Зовні корпус майже той самий.

Після такого переліку здається, ніби все вже ясно. Не зовсім. Бо Х-22 одночасно і «стара залізяка зі складу», і одна з найнеприємніших ракет для ППО: важка, швидка, летить високо, а вибухає так, що дев’ятиповерхівка складається як картон.

Ракети Х-22 — це велика повітряна протикорабельна ракета, яку конструкторське бюро «Радуга» розробляло з 1958 року під удар по авіаносних групах. На озброєння комплекс К-22 офіційно прийняли на початку 1970-х, хоча дослідні пуски йшли ще з 1963-го. У новинах її часто плутають із «Калібрами» і Х-101. Це різні класи. «Калібр» і Х-101 — дозвукові крилаті ракети з турбореактивним двигуном, вони летять низько й довго. Х-22 — рідинна ракета з ракетним двигуном, вона набирає висоту й швидкість, потім пікірує. За спостереженнями, саме ця плутанина в чатах тривоги найчастіша: люди читають «крилата ракета» і чекають низького гулу, як від «шахеда». З Х-22 гул інший, часу менше, а укриття потрібне так само.

Росія застосовує цей тип по Україні не тому, що він точний. Навпаки. Велика бойова частина компенсує промах. Для терору по містах цього, на жаль, вистачає.

Навіщо її взагалі винаходили

У 1950–60-х радянський флот не мав чим симетрично відповісти на американські авіаносці. Потрібна була ракета, яка стартує з бомбардувальника за сотні кілометрів, летить швидше за більшість тодішніх зенітних засобів і доносить до корабля заряд, здатний пробити польотну палубу. Так з’явився комплекс К-22. Перший штатний пуск Х-22ПГ — 2 листопада 1963 року. Ракета тоді цілі не вразила: відмовила апаратура. Доведення тягнулося роками. Серійне виробництво пішло з Дубни, з заводу, який пізніше став Дубненським машинобудівним.

Носіями були Ту-22К, пізніше Ту-22М, Ту-22М2, Ту-22М3 і навіть Ту-95К-22. Типове навантаження Ту-22М3 — одна ракета під фюзеляжем і ще дві під крилами, тобто до трьох виробів на літак. Це важливо розуміти, коли в зведенні пишуть «піднято кілька Ту-22М3»: пусків може бути від двох-трьох до десятка за виліт.

Ядерний варіант існував окремо. Термоядерна бойова частина оцінюється в діапазоні 350–1000 кілотонн. По Україні застосовують звичайні фугасно-кумулятивні. Пробивна логіка та сама: кумулятивний струмінь мав робити в борту авіаносця діру діаметром близько 5 метрів і глибиною до 12 метрів. По залізобетонному перекриттю житлового будинку ефект інший, але площа руйнувань усе одно величезна.

Виробництво зупинили ще в 1980-х. Тобто кожна ракета, яка зараз летить на Харків чи Полтаву, — складський запас півстолітньої давнини, іноді з пізнішим «оновленням» електроніки. Це не музейний експонат у доброму сенсі. Це старе, токсичне і все ще смертельне.

Тактико-технічні характеристики

Цифри в відкритих довідниках трохи «плавають»: модифікацій було кілька, а радянські паспортні дані завжди були з запасом на пропаганду. Нижче — консенсус західних і українських військових оглядів, без російських «офіційних» буклетів.

На що дивитися в цій таблиці в першу чергу? Не на «Mach 4,6» у заголовках. На масу бойової частини і на те, що ракета важить майже як вантажівка. Зенітній ракеті треба не «зачепити хвіст», а зруйнувати міцний корпус, який летить назустріч зі швидкістю кількох кілометрів на секунду. Це інша задача, ніж збивати «шахед».

Двигун і отруйне паливо

Х-22 не має турбовентилятора, як Х-101. У ній рідинний ракетний двигун на гіперголічній парі: пальне ТГ-02 (суміш на основі ксилідину й триетиламіну, відома як «Самін» або Tonka-250) і окисник — інгібована червона димна азотна кислота. Компоненти спалахують від контакту. Заправляти таку ракету — окрема небезпечна процедура: кислотостійкі костюми, медики поруч, час на підготовку. Саме тому пуски Х-22 не ставлять «на конвеєр», як атаки дронами. Треба підняти Ту-22М3, підготувати виріб, вивести літак у район пуску.

Старі рідинні ракети ще й норовливі в зберіганні. Частина виробів 2022–2023 років, за українськими військовими, падала, самоліквідовувалася або не долітала. Це не робить їх безпечнішими для міста під траєкторією. Недоліт теж вибухає.

Два профілі польоту

Класична схема висотного пуску така: ракета після відділення набирає висоту (у різних описах фігурують 22–27 км), йде на марші, потім круто пікірує. На пікіруванні швидкість максимальна — ті самі 4,6 Маха. Низьковисотний профіль скромніший: близько 12 км і швидкість ближче до 3,3–3,5 Маха. Для корабля в океані пікірування з великої висоти мало сенс: корабельна ППО отримувала мало часу. Для міста сенс той самий — мало часу на реакцію.

Важливий нюанс, який у телеграм-каналах постійно заминають. Х-22 не є гіперзвуковою ракетою в строгому розумінні. Гіперзвук починається з 5 Маха. 4,6 — це надзвук на межі. «Гіперзвукова Х-22» у заголовках — маркетинг або недбалість, не фізика.

Які бувають модифікації і чим Х-32 інша

Базова Х-22 мала активну радіолокаційну головку і дальність близько 300 км. Далі пішла низка літер, і саме вони пояснюють, чому одні удари «в молоко», а інші — у великий контрастний об’єкт.

• Х-22М / Х-22МА — оновлені варіанти 1970-х, дальність до близько 600 км, інша логіка атаки, канал корекції.
• Х-22П / Х-22МП — протирадіолокаційні, наводяться на випромінювання РЛС і вузлів зв’язку.
• Х-22Н / Х-22НА — інерціальне наведення, головка може вмикатися пізно; НА вміє йти нижче і робити «гірку» перед ударом.
• Х-22ПСИ — дальність близько 500 км, ядерна частина, прийнята на початку 1970-х. По Україні не застосовується.
• Х-22Б — дослідна аеробалістична, до 6 Маха і висоти близько 70 км, у серію не пішла.
• Х-32 — глибока модернізація з новим двигуном, іншою електронікою і меншою бойовою частиною.

Літери важливі не для колекціонування індексів. Вони пояснюють, чому ракета інколи б’є в ТРЦ із металевим дахом, а не в міст за 400 метрів. Великий радіоконтрастний об’єкт для старої ГСН — «краща» ціль, ніж низький цех чи вузька естакада.

Defense Express ще влітку 2022-го розкладав різницю так: Х-32 — не «нова ракета з нуля», а спроба вилікувати головний дефект Х-22, тобто сліпе і застаріле наведення. Стеля 40 км виводить її вище зони багатьох корабельних ЗРК, заради яких її й малювали. По Україні це означає крутіше пікірування і ще вужче вікно для перехоплення. Скільки саме Х-22 переробили в Х-32, публічно не зведено до однієї цифри: у відкритих матеріалах фігурував план на кілька десятків, пізніше українські офіційні особи говорили вже про більшу модернізацію. Брати «рівно сто» як факт я б не став.

Як вона шукає ціль — і чому часто знаходить будинок

Ланцюжок такий. Літак виводить ракету в район. Далі працює інерціал з гіроскопами й радіовисотоміром. На фіналі — активна радіолокаційна головка, яка чіпляється за контрастну ціль. Для авіаносця в чистому морі це логічно. Для промислової зони поруч із ТРЦ — пастка. Головка «бачить» великий відбивач, а не напис «цивільний об’єкт» на даху.

Точність у джерелах розходиться. Англомовні огляди інколи дають кругове відхилення близько 90 метрів. Українські технічні розбори для старих варіантів називають КВО порядку 600–800 метрів. Практичний висновок однаковий: це не високоточна зброя. Щоб гарантовано вразити точкову військову ціль, треба кілька пусків. Один пуск по «району заводу» з бойовою частиною під тонну легко кладе сусідній житловий сектор.

Звідси й типова російська брехня після кожного такого удару: «цілили в склад / штаб / цех». Можливо, навіть цілили. Ракета полетіла туди, куди її пустила фізика 1960-х плюс радіовідбивач. Ураження цивільних при такій зброї — не випадковий збій, а закладена властивість, якщо нею бити по місту.

Окремий випадок — удар 11 вересня 2024-го по балкері з українським зерном у румунській економзоні. Протикорабельна ракета нарешті знайшла корабель. І влучила не в той. Низька точність плюс поспіх — погана пара навіть для «рідного» класу цілей.

Чому ППО довго майже не збивала Х-22

Коротко: швидкість, висота, міцність корпусу і дефіцит тих ЗРК, які взагалі заточені під таку ціль. Бук, Оса, старі С-300 у правильних умовах працюють по крилатих ракетах і літаках. По виробу, який пікірує з 20+ км на 4 Махах, потрібні Patriot PAC-3, SAMP/T і порівнянні системи. І навіть їм треба вчасно побачити пуск, супроводити і мати ракету в пусковій, а не в ремонті.

До січня 2023-го речник Повітряних сил Юрій Ігнат прямо сказав: попередні повідомлення про збиті Х-22 були помилковими. Це рідкісна для війни річ — публічно забрати собі «перемогу». Варто запам’ятати, коли наступного разу канал без джерел напише «збили три Х-22 із чотирьох» за 30 секунд після вибуху.

Перші підтверджені перехоплення Україна заявила 19 квітня 2024-го: дві ракети типу Х-22/Х-32. Один із уламків, за поширеними тоді фото, мав маркування 2023 року виготовлення — тобто вже не чистий «склад 1978-го», а виріб після модернізації. У серпні 2024-го Олександр Сирський оприлюднив зведену статистику від початку великої війни: 362 пуски Х-22/Х-32, 2 збиті, тобто 0,55%. Для порівняння, у тому ж ряду «Онікси» збивали частіше, а «Калібри» й «шахеди» — на порядки частіше. Пізніше з’являлися нові заяви Повітряних сил про перехоплення частини таких ракет, коли в зоні були сучасні ЗРК. Відсоток усе одно лишається низьким. Розраховувати, що «ППО зараз завжди зніме Х-22», не можна.

Ще одна дорога арифметика, яку інколи зводять до мему. Ракета-перехоплювач Patriot коштує близько двох мільйонів доларів за одиницю. Саму Х-22 оцінюють дуже по-різному — від кількох сотень тисяч до близько мільйона доларів — бо серійної ціни вже немає, виробництво стояло десятиліттями. Бити дорогим перехоплювачем по старій ракеті неприємно. Не бити — означає віддати тонну вибухівки в місто. Вибір очевидний, просто болючий для складу ракет.

У практиці розмов після нічних атак я кілька разів ловив одну й ту саму фразу: «ну це ж Х-22, її не збивають, то навіщо в коридор». Логіка зламані. Укриття рятує не від факту перехоплення, а від уламків, вибухової хвилі й обвалу скла. Навіть збита ракета падає. Не збита — пробиває поверх. Коридор без вікон усе одно кращий за кухню з вікном на вулицю.

Як Росія б’є Х-22 по Україні

Перші пуски по наземних цілях зафіксували навесні 2022-го. 9 травня сім ракет пішли по Одещині: торговий центр Riviera в Фонтанці, склади. Одна людина загинула, п’ятеро поранені. Далі були Лозова (Палац культури — великий радіоконтрастний дах), Кременчуцький НПЗ, Миколаївка, Добропілля. Це ще не «килимовий терор», а проба пера: дивляться, чи долітає, як працює ГСН по містах, чи не сиплеться старий виріб після зберігання.

27 червня 2022-го дві Х-22 прилетіли в центр Кременчука. Одна вдарила по ТЦ «Амстор», де в момент атаки могли бути сотні людей, друга лягла біля заводу «Кредмаш», за кілька сотень метрів. Загинули щонайменше 21 людина, 59 поранені. Через чотири дні, в ніч на 1 липня, три ракети з Ту-22М3 вдарили по Сергіївці на Одещині: дев’ятиповерхівка і бази відпочинку. Знову понад 20 загиблих. Між цими двома ударами — менше тижня. Це вже не «помилка наведення на завод».

14 січня 2023-го, близько 15:30, Х-22 вдарила в дев’ятиповерхівку на Набережній Перемоги, 118, у Дніпрі. Знесло один під’їзд і 236 квартир. Офіційно — 46 загиблих, серед них шестеро дітей, близько 80 поранених, сотні людей без житла. Це один із найкривавіших одиночних ракетних ударів по житловому будинку за всю війну. П’ять Ту-22М3 того дня піднімали з курсного напрямку і з Азова. Одна ракета з п’яти знайшла саме будинок.

Далі були Харків, Миколаїв, енергетика, портова інфраструктура, удари 2024–2025 років, зокрема по житловій забудові Полтави в лютому 2025-го. Географія пусків типова: аеродроми на кшталт Шайківки в Курській області, виліт над Азовським або Чорним морем, іноді з боку Брянщини. Дальність 500–600 км з цих точок накриває велику частину Лівобережжя, центр і південь. Київ для базової Х-22 з курського виступу — уже на межі, для Х-32 — ні.

Навіщо взагалі витрачати протиавіаносну ракету на ТРЦ. Відповідь складена з трьох шматків, і вони не суперечать один одному.

1. Точних Х-101 і Х-555 у 2022-му почало бракувати, тож зі складу дістали те, що ще летить. Британський IISS ще влітку 2022-го писав, що масове застосування «Kitchen» саме так і читається: запаси високоточних крилатих ракет треба берегти.
2. Х-22 погано збивають, отже вона «пробиває» там, де «Калібр» знімають.
3. Великий вибух по цивільних дає політичний ефект, на який і розраховують: страх, виїзд, тиск на владу.

Третій пункт — воєнний злочин, не «побічний збиток». Ракета, яку сконструювали під корабель водотоннажністю десятки тисяч тонн, запущена по місту з КВО в сотні метрів, не може вважатися точковим засобом. Це свідомий вибір носія й типу боєприпасу.

Скільки їх лишилося і що з українськими

Оцінки радянського випуску розходяться від близько тисячі до приблизно трьох тисяч усіх модифікацій. Після розвалу СРСР частина парку опинилася в Україні разом із Ту-22М. У 2000 році Україна передала Росії 386 ракет Х-22 в рахунок боргу. Решту знімали з озброєння й утилізували разом із бомбардувальниками. Тобто сьогодні цей тип — виключно російський склад плюс те, що встигли перебрати під Х-32.

Скільки саме лежить у сховищах зараз, публічно не знає ніхто за межами російського ГРАУ, і навіть там цифри, підозрюю, з поправкою на корозію баків. Витрата за війну — сотні. Сирський говорив про 362 пуски Х-22/Х-32 до серпня 2024-го. Потім пуски не припинилися, просто стали рідшими за «шахеди» і часто змішаними: кілька Х-22 у пачці з балістикою й дронами, щоб розтягнути ППО. Готувати рідинну ракету важко, Ту-22М3 теж не гумова ескадрилья, тож «щодня по двадцять» цей тип не дає. Він дає рідкий, важкий удар, який проходить.

Вартість самої ракети для бюджету РФ — майже нуль: її вже заплатили в 1970-х. Вартість для України — зруйнований під’їзд, пожежа на енергооб’єкті, ніч без світла, люди під завалами. Асиметрія навмисна.

Що з цього варто тримати в голові

Якщо в офіційному зведенні є Ту-22М3 і формулювання «Х-22/Х-32», це не привід читати коментарі замість укриття. Це привід спуститися. Ракета летить швидко, уламки після можливого перехоплення теж не пір’я, а бойова частина — майже тонна. Коридор, паркінг, метро, підвал без газових труб. Вікно — найгірше місце в квартирі, навіть якщо «цілили в завод за квартал».

Відрізняти типи в новинах корисно, але не для спорту. Х-22 — висока й швидка. «Калібр» і Х-101 — низькі й довгі. «Кинджал» і «Іскандер» — балістика з іншим часом підльоту. Від цього залежить, скільки хвилин є після сирени і чи варто чекати відбою, сидячи на підвіконні з чаєм. Не варто.

Помічав ще одну шкідливу звичку: після фрази «їх майже не збивають» люди або впадають у фаталізм, або навпаки — вимагають, щоб кожну таку ракету обов’язково зняли саме над їхнім районом. ППО працює там, де стоїть комплекс і де вистачає ракет-перехоплювачів. Єдине, що реально залежить від цивільного, — не ігнорувати тривогу і не розганяти фейки про «збиту / не збиту» раніше за Повітряні сили.

Стежте за офіційними каналами Повітряних сил і місцевої влади, а не за картою з анонімного каналу, де Х-22 уже «в Києві», поки літак ще над Курською областю. І якщо хтось знову напише, що це «гіперзвукова суперзброя, від якої немає порятунку» — згадуйте просту річ. Це стара протикорабельна ракета з отруйним пальним і сліпою головкою. Її небезпека — в тонні вибухівки і в тому, що нею навмисно б’ють по містах. Порятунок від цього не в магії, а в укритті, в сучасній ППО і в тому, щоб Ту-22М3 було щораз менше місця для зльоту.