Андрій Володимирович Парубій народився 31 січня 1971 року в Червонограді на Львівщині — місті, яке пізніше отримало ім’я Шептицький. Його життя стало одним із найяскравіших прикладів того, як особиста відданість ідеї незалежності України перетворювалася на конкретні дії на найвищих щаблях влади. Від перших студентських мітингів у Львові до керівництва Самообороною Майдану, від секретаря Ради національної безпеки і оборони до спікера Верховної Ради — він пройшов шлях, який назавжди вписався в новітню історію нашої держави.
Його політична кар’єра охопила чотири скликання парламенту, участь у двох революціях і ключові рішення в найкритичніші моменти для країни. 30 серпня 2025 року Андрія Парубія вбили у Львові. Посмертно йому присвоїли звання Героя України. Сьогодні його ім’я символізує не лише боротьбу за свободу, а й ціну, яку платить Україна за свою незалежність.
У цій статті ми детально розглянемо біографію Андрія Парубія, його ранні роки, формування світогляду, участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності, роботу на посаді секретаря РНБО, три роки на чолі Верховної Ради та останні роки в опозиційній фракції. Кожен етап — це окрема сторінка, де особисті переконання перепліталися з державними інтересами.
Ранні роки та коріння націоналізму
Сім’я Парубія мала глибоке національно-визвольне коріння. Дідусь воював у лавах Української галицької армії, брав участь у битві за Львів 1918 року. Стрийки служили в УПА. За це родину репресували й вислали до Сибіру на десять років. Таке минуле не могло не вплинути на світогляд майбутнього політика. Він ріс у середовищі, де пам’ять про боротьбу за незалежність передавалася з покоління в покоління.
У 1989 році Андрій Парубій вступив на історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Саме там, серед студентів і викладачів, він активно долучився до національно-демократичного руху. У 1990 році його обрали депутатом Львівської обласної ради першого скликання. Тоді йому було лише 19 років. Уже в 1991 році разом з Олегом Тягнибоком Парубій став співзасновником Соціал-національної партії України — організації, яка пізніше трансформувалася у ВО «Свобода».
У 1994 році він закінчив університет за спеціальністю історик і викладач історії. Пізніше, у 2001 році, завершив аспірантуру на кафедрі політології та соціології Національного університету «Львівська політехніка». Паралельно з навчанням Парубій залишався активним у громадському житті: очолював Товариство «Патріот України», редагував журнал «Орієнтири». Ці роки сформували його як послідовного прихильника української державності та європейського вектора розвитку.
Помаранчева революція та перші кроки у великій політиці
2004 рік став поворотним. Під час Помаранчевої революції Андрій Парубій виконував обов’язки коменданта Українського дому в Києві. Він coordinatingував роботу наметового містечка, забезпечував порядок і безпеку протестувальників. За участь у подіях його нагородили пам’ятним знаком «Визначному учаснику Помаранчевої революції». Цей досвід став першим серйозним випробуванням на організаторські здібності в умовах масових протестів.
У 2007 році Парубія обрали народним депутатом України VI скликання від блоку «Наша Україна — Народна самооборона». У парламенті він очолював підкомітет з питань контролю над здійсненням зовнішніх відносин. З 2012 по 2014 рік представляв ВО «Батьківщина» у VII скликанні. Уже тоді він активно виступав проти проросійських ініціатив, зокрема проти ратифікації Харківських угод. Відомий випадок, коли Парубій вніс димову шашку в сесійну залу на знак протесту — яскравий жест, який запам’ятався багатьом.
Революція Гідності: комендант Майдану
З перших днів Євромайдану у листопаді 2013 року Андрій Парубій став однією з ключових фігур протесту. Він координував щоденну роботу наметового містечка, був фактичним комендантом Майдану Незалежності та керівником загонів Самооборони. Під його командуванням перебувало понад десять тисяч людей. У ніч з 21 на 22 лютого 2014 року загони Самооборони під його керівництвом взяли під контроль урядовий квартал — Верховну Раду, Адміністрацію президента, Кабмін і МВС.
Саме Парубій став тією людиною, яка перетворила хаотичний протест на організовану силу, здатну протистояти силовим структурам режиму Януковича.
Його роль у Революції Гідності важко переоцінити. Він не лише забезпечував логістику та безпеку, а й підтримував моральний дух протестувальників. Після перемоги Майдану багато хто вважав Парубія одним із головних архітекторів нової України.
Секретар РНБО: перші місяці війни
27 лютого 2014 року Андрія Парубія призначили секретарем Ради національної безпеки і оборони України. На цій посаді він опинився в епіцентрі найгострішої кризи — анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі. Парубій курував антитерористичну операцію, приймав рішення щодо посилення охорони ядерних об’єктів, ініціював перевірки російських телеканалів на предмет розпалювання сепаратизму.
Він відкрито критикував «мирний план» Петра Порошенка, вважаючи його безперспективним. 7 серпня 2014 року подав у відставку через розбіжності з президентом. Незважаючи на короткий термін перебування на посаді, Парубій залишився в пам’яті як один із тих, хто в перші місяці агресії допомагав вибудовувати систему оборони держави.
Спікер Верховної Ради: три роки на чолі парламенту
14 квітня 2016 року Андрія Парубія обрали головою Верховної Ради України. Він обіймав цю посаду до 29 серпня 2019 року. За цей час парламент ухвалив низку важливих рішень: закон про національну безпеку, закони, що створили Український культурний фонд, запровадили квоти на україномовний контент, скасували сумнозвісний «закон Ківалова-Колесніченка». Парубій активно підтримував децентралізацію, виступав за внесення до Конституції мети щодо членства в НАТО.
Він ініціював створення Офісу парламентської реформи. Під його головуванням Рада працювала над законами про медичну реформу, антикорупційний суд та реінтеграцію Донбасу. Парубій залишався послідовним у питаннях мови, історичної пам’яті та європейської інтеграції. Його стиль керівництва часто критикували опоненти, але навіть вони визнавали: парламент за ці три роки став більш структурованим і передбачуваним.
| Рік | Посада / Подія | Ключове значення |
|---|---|---|
| 1990–1994 | Депутат Львівської обласної ради | Перші кроки в політиці, формування команди |
| 2004 | Комендант Українського дому (Помаранчева революція) | Організаторський досвід у масових протестах |
| 2013–2014 | Комендант Самооборони Майдану | Ключова роль у Революції Гідності |
| 2014 (лют.–серп.) | Секретар РНБО | Перші місяці відсічі російській агресії |
| 2016–2019 | Голова Верховної Ради | Реформи в безпеці, мові, культурі |
| 2025 (посмертно) | Герой України | Вшанування внеску в державність |
Дані на основі матеріалів Української Вікіпедії та офіційних джерел Верховної Ради України.
Останні роки та трагічна загибель
Після 2019 року Андрій Парубій продовжив роботу як народний депутат IX скликання від партії «Європейська Солідарність». Він входив до Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Реєстрував законопроєкти щодо посилення обороноздатності, військового обліку, реформи СБУ. Парубій залишався активним критиком російської агресії та послідовним прихильником євроатлантичного курсу.
30 серпня 2025 року близько полудня у Львові, на вулиці Єфремова, Андрія Парубія вбили. Невідомий чоловік, одягнений як кур’єр служби доставки, здійснив кілька пострілів. Політик загинув на місці. Слідство встановило, що замах організували російські спецслужби. Підозрюваного — 52-річного львів’янина — затримали наступного дня. Судовий процес триває й у 2026 році.
Вбивство Андрія Парубія стало черговим актом терору проти українських діячів, які послідовно протистояли російському впливу.
Поховали Парубія на Личаківському цвинтарі у Львові. 1 жовтня 2025 року президент Володимир Зеленський підписав указ про присвоєння йому звання Героя України посмертно — «за визначні особисті заслуги у становленні незалежної України та зміцненні її державності, багаторічну політичну і громадську діяльність».
Спадщина та пам’ять
Андрій Парубій залишив по собі не лише закони та постанови. Він став символом того покоління політиків, які прийшли в політику з Майдану і не зрадили своїх переконань навіть після відставок. Його послідовність у питаннях мови, безпеки та європейського вибору вплинула на ціле покоління державних діячів.
Сьогодні в Україні обговорюють перейменування вулиць на його честь, а парламентські фракції вшановують його пам’ять під час засідань. Для багатьох Андрій Парубій залишається прикладом того, як один чоловік може вплинути на хід історії країни — від львівських студентських мітингів до найвищих посад у державі.
Його життя обірвалося передчасно, але ідеї, за які він боровся, продовжують жити в законах, які він допомагав ухвалювати, та в пам’яті тих, хто стояв поряд з ним на Майдані. Андрій Парубій — це не просто сторінка в підручнику історії. Це людина, яка до останнього дня залишалася вірною Україні.
