Маргарита Січкар — це жінка, яка в 90-ті роки буквально годувала Київ, а сьогодні годує ідеями, вірою та натхненням сотні людей по всій Україні. Її шлях — від технолога шкільних їдалень до власниці культових ресторанів, від пережитої окупації та зруйнованого дому до ролі книжкової продюсерки — звучить як потужна історія про вибір, стійкість і вміння перетворювати біль на сенс.
Народжена у Владивостоці, вона ще дитиною відчула, що життя — це постійний рух. Переїзд до Молдови, потім до Києва, освіта інженера-технолога громадського харчування, перші кроки в ресторанному бізнесі… А далі — власна імперія закладів, які стали точками тяжіння для всього міста. Сьогодні, у 2026 році, Маргарита Січкар активно допомагає авторам народжувати книги, проводить майстер-класи, ділиться досвідом і нагадує: щастя — це навичка, яку можна і потрібно розвивати навіть у найскладніші часи.
Коріння: від Далекого Сходу до Золотих воріт
24 квітня 1968 року у Владивостоці народилася дівчинка, якій судилося стати однією з найяскравіших постатей українського бізнесу та культури. Родина військового та інженера часто змінювала місця — у 1984-му вони переїхали до Молдови, а вже за рік Маргарита опинилася в Києві. Тут, у 1985-му, вона вступила до Київського національного торговельно-економічного університету і в 1990-му отримала диплом інженера-технолога громадського харчування.
Перші роки після навчання — це робота в системі шкільних їдалень та в компанії «Альянс». Але Маргарита швидко зрозуміла: їжа для неї — це не просто технологічний процес. Це можливість створювати простір, атмосферу, емоції. У 1992-му вона почала працювати в ресторанній сфері, а вже у 1994-му стала директором, а згодом і співвласницею легендарного «Пантагрюеля» біля Золотих воріт.
Цей заклад швидко став культовим. Тут збиралися бізнесмени, митці, політики. Маргарита не просто керувала — вона вкладала душу. У 1996-му вона відновила фонтан біля Золотих воріт і створила навколо нього літній майданчик. У 1997-му біля ресторану з’явився пам’ятник Коту Пантелеймону — символ, який і досі приваблює туристів історіями, прикметами та легендою про те, що коти приносять удачу.
Ресторанна імперія: Київ, Москва та особливі вечері
Успіх «Пантагрюеля» дав поштовх до нових проєктів. У 1999-му Маргарита Січкар відкрила ресторан «Гетьман» у Москві — українську кухню за кордоном. Саме тут у 1998 році вона організувала прийом для тодішнього прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна та українського прем’єра Валерія Пустовойтенка. Пізніше, у 2026-му, в інтерв’ю вона згадувала цю зустріч без прикрас: Путін здавався їй маленьким, як дитина, без особливої харизми. Вона відверто говорила, що не розуміє феномену його популярності серед жінок і що сама любить високих і красивих чоловіків.
У Києві тим часом з’являлися нові заклади. У 2003-му разом із Владиславом Ващуком — захисником «Динамо» та збірної України — Маргарита відкрила «Тампопо». У 2005-му — Pleasure Cafe, а у 2008-му — «Комунальну квартиру» з атмосферою ретро. Кожен ресторан мав свій характер, свою історію, своїх постійних гостей.
| Рік | Назва закладу | Місце | Особливість |
|---|---|---|---|
| 1994 | Пантагрюель | Київ, Золоті ворота | Культовий заклад, відновлений фонтан, пам’ятник Коту Пантелеймону |
| 1999 | Гетьман | Москва | Українська кухня за кордоном, прийом для високих гостей |
| 2003 | Тампопо | Київ | Спільний проєкт з Владиславом Ващуком, азійсько-український ф’южн |
| 2005 | Pleasure Cafe | Київ | Легкі вечері та коктейлі |
| 2008 | Комунальна квартира | Київ | Ретро-атмосфера, ностальгічний вайб |
Інформація про ресторани базується на даних з відкритих українських джерел, зокрема OBOZ.UA.
Особисте життя: кохання, діти та вибір сили
У 18 років Маргарита вийшла заміж уперше. Шлюб тривав близько п’яти років, народилася донька Євгенія. Після розлучення колишній чоловік виїхав до США. Другий великий роман почався у 2000-му — з футболістом Владиславом Ващуком. Вони зустрілися в її ресторані. Стосунки тривали майже десять років, офіційне весілля відбулося у 2009-му. У 2012-му пара розлучилася. Маргарита згадувала цей період спокійно: вона добровільно передала Ващуку ресторан «Тампопо», щоб зберегти мир для дітей.
Від шлюбу з Ващуком народилися син Віталій та донька Василиса. Загалом у Маргарити троє дітей. У 2026-му в інтерв’ю вона відверто говорила про головне своє пожалкування — зроблений колись аборт. «У мене було б четверо дітей», — сказала вона. Ці слова прозвучали щиро і болісно, як нагадування про те, що навіть сильні жінки мають свої глибокі рани.
Війна: окупація, евакуація та новий удар долі
24 лютого 2022-го Маргарита Січкар прокинулася о п’ятій ранку від пострілів у Гостомелі, де жила з мамою та молодшою донькою. Почалася окупація. Разом із родиною вона евакуювалася через Білогородку до Львова, потім до Польщі, Австрії і нарешті до США, де живуть її брат та старша донька. Пів року вона провела за кордоном, а потім повернулася в Україну.
У ніч на 8 серпня 2025 року російський «Шахед» влучив неподалік її будинку в Бучанському районі Київщини. Вибухова хвиля вибила двері підвалу, куди вони з донькою та мамою намагалися сховатися, рознесла дерева на подвір’ї, пошкодила автомобіль і вікна будинку. Уламки дрона розкидало по території. Маргарита тоді сказала: «Ми прокинулися від жорсткого страшного вибуху. Давно такого не чули. Донька вибігла з кімнати й почала кричати: „Мамо, побігли у підвал“. Мама вийшла, у неї піднявся тиск».
Громада та місцева влада підтримали — приїхала комісія, допомогли з фіксацією збитків. Маргарита подякувала всім, хто поруч, і вкотре нагадала українцям: не ігноруйте тривоги, безпека — це найважливіше.
Її будинок постраждав, але дух — ні. Маргарита Січкар показала приклад: навіть після такого удару можна дякувати, відновлюватися і продовжувати жити та працювати.
Нова глава: від страв до історій, що змінюють життя
Ще у 2004-му Маргарита заснувала Видавничий дім «ТриВе» і випускала журнали. Але справжнє покликання до слова прийшло пізніше. Вона зрозуміла: історії живуть довше за будь-які страви. У 2007-му вийшла книга «Щоденник ресторатора» — чесна розповідь про те, що ховається за красивими тарілками. У 2009-му — «Життя без паніки, або 25 способів жити з користю для себе». У 2011-му — «Щоденник успішної жінки».
Пізніше з’явилися «5 секретів щасливого життя» та «8 навичок щасливої дитини» — книги-практикуми, де вона ділиться інструментами, які працювали в її власному житті. У 2013-му народилася «Школа щасливого життя Маргарити Січкар», а у 2014–2018 роках працював коворкінг «Щастя HUB». Вона відкрила благодійний фонд анімалотерапії та перший в Україні дитячий еко-реабілітаційний центр іппотерапії «Камелія».
Сьогодні, у 2026-му, Маргарита Січкар — книжкова продюсерка. Вона допомагає людям перетворювати особистий досвід на книги: від аналізу рукопису до повного супроводу видання. Проводить письменницькі ретрити, майстер-класи, курси «Я пишу автобіографію». Її місія проста і глибока: кожна історія, прожита чесно, може стати підтримкою для когось іншого.
Щастя — це не подарунок долі. Це навичка, яку можна і потрібно розвивати щодня. Маргарита Січкар довела це власним життям — і тепер передає цей інструмент іншим.
Що залишається після всього
Маргарита Січкар ніколи не зупинялася. Вона створювала ресторани, коли країна тільки вчитися жити по-новому. Вона писала книги, коли бізнес уже не був єдиним сенсом. Вона виживала під час окупації і знаходила сили повертатися. Вона втрачала дім і дякувала тим, хто поруч.
Сьогодні її Instagram і YouTube — це простір натхнення. Вона говорить про оптимізм у воєнний час, про важливість внутрішньої опори, про те, що навіть у 57 років можна починати нові глави. Її діти вже дорослі, а вона продовжує «годувати» — тепер не стравами, а ідеями, історіями та вірою в те, що кожна людина може стати автором власного щасливого життя.
Історія Маргарити Січкар — це нагадування: немає безвихідних ситуацій. Є лише моменти, коли потрібно зробити глибокий вдих і почати спочатку. З чистого аркуша. З відкритим серцем. З вірою, що все буде добре — бо ти сама це створюєш.
