Віктор Розовий: комік, снайпер і людина, яка не здається

Віктор Розовий — це той випадок, коли людина з мікрофоном бере в руки зброю і не втрачає себе. Більшість українців впізнають його за абсурдним львівським гумором і фірмовими номерами команди «Загорецька Людмила Степанівна». Але з 2022 року його ім’я все частіше звучить у контексті фронту, поранення і неймовірної сили волі.

Він народився у Львові, виріс на студентських КВН-майданчиках, став зіркою телевізійного гумору, а потім пішов добровольцем. Сьогодні, після важкого поранення голови, Розовий поступово повертається до життя — вже не як колишній комік, а як людина, яка знає ціну кожному дню.

Ця історія не про «героя з плаката». Вона про звичайного хлопця з Галичини, який просто робив те, що вважав правильним. І продовжує робити.

Ранні роки і шлях до гумору

Віктор Ігорович Розовий народився 9 жовтня 1989 року у Львові. Більшість джерел сходяться саме на цій даті, хоча в окремих матеріалах інколи з’являється 1988-й. Виріс у місті, де гумор — частина повсякденної мови, а самоіронія рятує від усього.

Навчався в Національному університеті «Львівська політехніка». Саме там почав грати в КВН. Спочатку була збірна «Львівської політехніки», потім команда «Метр сімдесят» — назва, яку багато хто сприймав як легкий тролінг власного зросту. У практиці помічав, що такі самоіронічні назви часто стають сильнішими за серйозні бренди. Люди запам’ятовують.

Пізніше разом зі Святославом Антіповим створив «Загорецьку Людмилу Степанівну». Команда швидко знайшла свій стиль: абсурд, львівський колорит, гострі спостереження за побутом і політикою. Вони не намагалися бути «розумними». Вони були смішними. І цього виявилося достатньо.

Перемоги в «Лізі сміху»

У 2017 році «Загорецька» разом із молдовською командою «Стоянівка» виграла третій сезон «Ліги сміху». Наступного року в Одесі взяли літній кубок. Ці перемоги відкрили двері на телебачення. Розовий з’явився в «Іграх приколів» на 1+1, знімався у «Скаженому весіллі», серіалах «Зірконавти» і «Країна У».

Паралельно вів YouTube-канал «Kurva matj» — з нецензурними піснями і гумором, який не всім заходив, але мав свою аудиторію. Він не намагався всім сподобатися. Це, мабуть, і було його сильною стороною.

Війна: від сцени до окопів

24 лютого 2022 року все змінилось. Розовий не чекав мобілізації. Наприкінці лютого записався добровольцем до полку ССО «Азов», який згодом став 3-ю окремою штурмовою бригадою. Спочатку була аеророзвідка, потім зв’язки з громадськістю, бої на півдні, під Бахмутом, робота на каналі бригади.

Згодом пройшов навчання снайпера. Позивний «Дід» — з характерною для нього самоіронією. Воював там, де було гаряче. Друзі з бригади згадували, що він і на позиціях залишався тим самим Віктором — міг кинути суху жартівливу фразу навіть тоді, коли навколо свистіло.

За спостереженнями тих, хто спілкувався з ним у той період, Розовий не робив з себе «зірку в окопі». Він просто виконував роботу. Знімав матеріали для каналу бригади, щоб люди бачили реальність, а не відредаговані картинки.

Поранення 21 березня 2024 року

За кілька днів до цього, 8 березня, він одружився з Ольгою Мерзлікіною — після тринадцяти років стосунків. Весілля у Львові, чорна вишиванка, друзі-гумористи. Потім — повернення на позиції.

21 березня під селом Орлівка поблизу Авдіївки під час мінометного обстрілу 120-міліметрова міна впала близько до окопу. Уламок пробив шолом, пошкодив праву і частково ліву півкулі мозку. Розовий потрапив у кому. Операцію проводив нейрохірург Андрій Сірко в лікарні Мечникова в Дніпрі. Уламок дістали, але наслідки виявилися важкими.

Втрата частини мозкової тканини, порушення смаку і нюху, геміпарез, спастичність лівих кінцівок, проблеми зі стопою, погіршення слуху на одне вухо. Довгий час він не міг ходити самостійно. Перші кроки з’явилися значно пізніше.

У одному з постів він сам описав момент: «Хедшот, а я все ж таки живий». І додав, що відлік тепер іде не від стану до поранення, а від того дня, коли зробили перше фото після коми.

Реабілітація і повернення

Відновлення йшло повільно. Ортези, паличка, заняття, робота з лікарями. У жовтні 2024 року Розовий став редактором проєкту «Ліга сміху. Волонтерський десант». Це був важливий сигнал — людина не зникла. Вона повернулася, хоч і в іншій ролі.

У 2025-му з’явилися перші самостійні кроки. Він публічно говорив про прогрес і про те, що рука повністю не відновиться, а от ходити — питання часу і роботи. У практиці помічав, як такі історії діють на людей сильніше за будь-які мотиваційні промови. Бо тут немає пафосу. Є конкретна людина, яка щодня бореться з власним тілом.

Паралельно з’явилися скандали в особистому житті. Шлюб з Ольгою Мерзлікіною розпався. Були публічні звинувачення, інтерв’ю, розмови про зради, гроші з благодійної банки. Розовий не замовчував. Він розповідав свою версію, іноді жорстко. Це теж частина його характеру — говорити прямо, навіть коли це незручно.

У 2026 році поруч з’явилася нова людина — Яна-Катерина. Він відкрито говорив, що бачить з нею майбутнє, але зараз пріоритет — реабілітація. «Треба реабілітуватися, я це прекрасно усвідомлюю», — сказав він в одному з інтерв’ю.

Книга і теперішнє життя

У річницю поранення Розовий запустив передзамовлення книги «Я у таборі F». Видавництво Adaptation Books. Орієнтовна дата виходу — середина 2026-го. Книга обіцяє бути відвертою. Про помилки, про фронт, про те, що залишається після важкого поранення.

Він продовжує з’являтися публічно, іноді модерує події, іноді просто пише. Зріст за різними оцінками близько 178–182 см, статура після травми змінилася, але енергія лишилася. У рейтингу «Українець року» від Focus у 2024-му він посів перше місце. Голосування показало, що люди бачать у ньому не лише коміка чи військового, а символ стійкості.

Таблиця показує, наскільки щільно стиснуті події останніх років. Від весілля до поранення пройшло лише тринадцять днів. Від коми до повернення на роботу — кілька місяців. Це не «швидке одужання». Це щоденна, часто непомітна робота.

Чому його історія чіпляє

Розовий ніколи не був ідеальним героєм. Він міг сказати зайве, міг потрапити в скандал, міг пожартувати там, де інші мовчали. Але саме ця «нерівність» робить його близьким. Він не прикидається. І після поранення теж не став іншим — просто додав до гумору ще один шар досвіду.

Багато хто з тих, хто проходить реабілітацію після важких поранень, каже одне й те саме: найважче — не фізичні обмеження. Найважче — прийняти нове себе. Розовий говорить про це відкрито. І цим допомагає іншим.

Зараз він продовжує відновлюватися. Ходить з паличкою або без, залежно від дня. Працює. Готує книгу. Живе. І якщо ви шукаєте приклад, як можна триматися, коли все ламається — його історія підходить. Не як готовий рецепт. Як реальний шлях однієї людини.

Підписуйтесь на його оновлення, читайте книгу, коли вийде, і пам’ятайте: іноді найсильніший гумор народжується там, де болить найбільше. Віктор Розовий це доводить щодня.