Возний Володимир Миколайович народився 20 листопада 1970 року в смт Краковець, але все своє свідоме життя прожив у Яворові. Тут він закінчив школу № 1, здобув професію радіомеханіка у Львівському професійному училищі № 59 і сформувався як людина, для якої відповідальність і працьовитість стали природним станом.
З перших днів російської агресії у 2014 році Володимир став на захист східних рубежів. Після служби 2014–2018 років він повернувся до мирного життя, працював охоронцем у супермаркеті «АТБ» і прославився як сумлінний, уважний та відповідальний працівник. У вільний час майстрував і ремонтував техніку — це була не просто робота, а справжнє покликання рук, що вміють творити порядок з хаосу.
З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Володимир не вагався. Він повернувся до війська і служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила, у зенітно-ракетній батареї військової частини А0998 на посаді командира відділення управління. Брав участь у бойових діях на Луганщині та Донеччині, де кожне рішення мало вагу для збереження життя побратимів і захисту неба.
Володимир Миколайович Возний віддав найцінніше — своє життя — 7 березня 2026 року в Олексієво-Дружківці на Донеччині, захищаючи рідну землю.
Його загибель стала важкою втратою для Яворівської громади. 10 березня 2026 року Яворівська міська рада повідомила про трагедію, а вже наступного дня, 11 березня, місто прощалося з Героєм. Поховання відбулося в Яворові. Схиляємо голови перед мамою Галиною, сестрою Світланою, швагром Олегом, племінником Андрієм та всією родиною.
Дитинство та юність у серці Яворівщини
Яворів — місто з глибоким історичним корінням, де традиції поваги до землі та людей передаються з покоління в покоління. Саме тут, у звичайній родині, зростав Володимир. Школа № 1 стала першим місцем, де він вчився не лише предметам, а й відповідальності перед колективом.
Професія радіомеханіка, яку він здобув у професійному училищі № 59, вимагала точності, технічної кмітливості та вміння працювати з складним обладнанням. Ці навички пізніше стали в пригоді на військовій службі, особливо в підрозділі, що відповідав за управління зенітними засобами. У мирні роки Володимир не просто працював — він творив. Ремонт техніки для сусідів і знайомих, допомога в побуті — усе це робило його незамінним у колі друзів і родини.
Він цінував тепло родинного дому, прості радощі життя та дружнє спілкування, виконуючи будь-яку роботу з сумлінням і відданістю.
Служба 2014–2018: перше випробування вогнем
Коли у 2014 році розпочалася російська агресія проти України, Володимир Возний не залишився осторонь. З 2014 по 2018 рік він захищав східні рубежі держави у складі Збройних Сил України. Ті роки стали школою мужності для тисяч добровольців і контрактників. Володимир пройшов її гідно, набувши досвіду, який пізніше допоміг йому в новій ролі.
Після звільнення зі служби він не забув про дисципліну та порядок. Робота охоронцем у «АТБ» вимагала постійної уваги, вміння швидко реагувати та зберігати спокій у будь-якій ситуації. Колеги та відвідувачі відзначали його надійність — саме такі люди створюють відчуття безпеки навколо себе.
Повернення у 2022-му: вибір, який визначив усе
Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року знову закликало його до строю. Володимир, маючи за плечима досвід попередніх років, став до лав 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Бригада, що базується в Яворові, носить ім’я видатного історичного діяча — короля Данила Галицького, і продовжує традиції захисту української землі.
У зенітно-ракетній батареї військової частини А0998 Володимир обіймав посаду командира відділення управління. Це не просто технічна роль. Командир відділення управління координує дії підрозділу, відповідає за зв’язок, управління вогнем та своєчасне реагування на повітряні загрози. У сучасній війні, де дрони, ракети та авіація відіграють ключову роль, такі фахівці стають щитом для наземних підрозділів.
Володимир брав участь у боях на Луганщині та Донеччині. Кожен день на передовій вимагав максимальної концентрації, взаємодопомоги та віри в перемогу. Його побратими знали: поруч надійна людина, яка не підведе.
Останній бій та вічна пам’ять
7 березня 2026 року в районі Олексієво-Дружківки Донецької області Володимир Миколайович Возний загинув, виконуючи бойове завдання. Його смерть — це не просто статистика війни. Це втрата для родини, для Яворівської громади, для всієї України.
Офіційне повідомлення Яворівської міської ради підкреслило: Володимир був не лише військовим, а й чудовою людиною — щирим, добрим, працьовитим. Його відвага, доброта та любов до України назавжди залишаться у серцях тих, хто його знав.
Хронологія життя Возного Володимира Миколайовича
| Дата / Період | Подія | Місце / Деталі |
|---|---|---|
| 20 листопада 1970 | Народження | смт Краковець, Яворівський район |
| 1980-ті — 1990-ті | Навчання | Школа № 1 у Яворові, радіомеханік у ПТУ № 59, Львів |
| 2014–2018 | Військова служба | Захист східних рубежів України |
| Після 2018 | Мирна робота | Охоронець у супермаркеті «АТБ», майстрування техніки |
| 2022–2026 | Повернення на фронт | 24 ОМБр імені короля Данила, в/ч А0998, Донеччина та Луганщина |
| 7 березня 2026 | Загибель | Олексієво-Дружківка, Донецька область |
Інформація про життєвий шлях та обставини загибелі — за даними Яворівської міської ради.
Що залишається після таких людей
Возний Володимир Миколайович — це приклад звичайного українця, який у критичний момент обрав не зручність, а обов’язок. Його історія нагадує: героїзм не завжди про гучні подвиги на камеру. Часто це щоденна служба, технічна точність у зенітній батареї, турбота про побратимів і непохитна віра, що Україна має право на мирне небо.
Яворівська громада втратила ще одного сина, але зберегла його в пам’яті. Ім’я Возного Володимира Миколайовича назавжди вписане в книгу пам’яті полеглих захисників України. Його приклад надихає молодь обирати шлях служіння, а старше покоління — пам’ятати ціну свободи.
У кожному місті, у кожній громаді є такі люди — тихі, надійні, готові віддати все. Володимир був одним із них. І саме тому Україна стоїть. Саме тому ми переможемо.
Його відвага, доброта та любов до рідної землі назавжди залишаться у наших серцях. Вічна пам’ять Герою.
