Фурія БПЛА: тихий розвідник для артилерії

Коротко

• Фурія БПЛА — це український розвідувальний комплекс А1-СМ виробництва київського НВП «Атлон Авіа», а не FPV-камікадзе.
• Апарат зроблений за схемою «літаюче крило»: розмах близько 2 м, злітна маса 5,5–6 кг, електричний двигун, тихий штовхаючий гвинт.
• Робочий радіус — не менше 50 км, маршрут до 200 км, у повітрі тримається до 3–4 годин залежно від версії, вітру й акумулятора.
• На озброєнні Нацгвардії з 2015 року, Збройних сил — з 9 квітня 2020-го (наказ Міноборони № 115).
• Головна робота — денна й нічна розвідка, координати цілі та коригування артилерії, а не удар по техніці самим бортом.
• Наступне покоління (A2-S / «Фурія-2») уже показували з часом польоту близько 5–6 годин і радіусом, який виробник хоче дотягнути до 100 км.

Якщо шукали «що це за пташка і чи варто її плутати з Mavic чи FPV» — ні, не варто. Це окремий клас: тактичний розвідник для батарей і бригад, який возять у кейсах і збирають за чверть години.

Фурія БПЛА — український безпілотний авіаційний комплекс А1-СМ «Фурія». Його робить ТОВ «НВП Атлон Авіа» з 2014 року. Це легке композитне крило з електромотором, змінною денною або нічною оптикою і наземною станцією в ударостійкому кейсі. Завдання просте на папері й важке в полі: побачити ціль, дати координати, потримати картинку, поки артилерія відпрацьовує.

Люди часто гуглять цей запит після відео з фронту і чекають «ще один дрон-камікадзе». Комплекс інший. Він не несе бойової частини. Він дає очі батареї. Без цього гаубиця стріляє «в квадрат», а з ним — по конкретній позиції, іноді з автосупроводом цілі. Далі розберемо, з чого він складається, які цифри реальні, де апарат сильний, а де його вже підтискає РЕБ і вітер.

У практиці я кілька разів ловив себе на тому, що навіть у військових чатах «Фурією» називають усе, що літає крилом і не квадрокоптер. Це вже стало загальною назвою, як «мавік». Нижче — саме про серійний комплекс «Атлон Авіа», а не про будь-яке біле крило з AliExpress.

Звідки взявся комплекс і чому його так назвали

Розробку почали 2014-го, коли армії раптом знадобилися «очі» над Донбасом, а імпортних розвідників катастрофічно бракувало. Перший політ — травень 2014-го. Восени того ж року добровольці вже тягнули ранні машини в Національну гвардію. Офіційно А1-С показали 21 січня 2015-го. Назву «Фурія» дали бійці, які літали на ньому з перших місяців; серед перших користувачів був батальйон «Донбас».

22 липня 2015-го комплекс прийняла Нацгвардія. Для приватної київської фірми це був не «піар-стенд», а вхід у війська через волонтерські поставки й польові тести. 2016-го з’явилася модернізація А1-СМ: кевларовий центроплан, зручніша заміна силової установки, парашутна посадка, змінне навантаження, власне ПЗ. Державні випробування для ЗСУ пройшли в 2019–2020 роках.

9 квітня 2020 року міністр оборони підписав наказ № 115: комплекс офіційно взяли на озброєння Збройних сил. Defence Express тоді окремо підкреслював: це перший вітчизняний БпАК приватної компанії, який пройшов повний цикл держвипробувань і став штатною технікою, а не «волонтерським гостем».

• 2014 — розробка, перший політ, поставки добровольцям.
• 2015 — показ А1-С, прийняття НГУ.
• 2016 — А1-СМ, відомчі випробування, бойова обкатка.
• 2019–2020 — державні випробування.
• 9 квітня 2020 — наказ МО № 115, озброєння ЗСУ.
• 2022 — евакуація виробництва на захід України, ремонт із «року» стиснули до днів.

Хронологія важлива не для вікторини. Вона пояснює, чому цей борт досі в строю: його не малювали «під виставку 2023-го», він набирав льотні години ще до повномасштабного вторгнення. Станом на початок 2020-х виробник і відкриті зведення говорили про понад 100 комплексів у різних модифікаціях. У кожному комплекті — кілька літальних апаратів. У довідниках фігурує оцінка близько 400 бортів.

Що входить у комплекс, а не лише в «літачок»

Шукають зазвичай фото крила. Воює не крило. Воює комплект. Типовий склад А1-СМ — три безпілотники, три денні оптичні модулі, два нічні, наземна станція керування й обробки, антенний трекер, катапульта, акумулятори, ЗІП. Без станції й антени апарат — красивий планер.

Станція сидить у герметичному кейсі на кшталт Explorer: два яскраві монітори, Linux, власне ПЗ пілота й аналітика, маніпулятори на датчиках Холла, зарядка всередині, живлення 12 В або 220 В з «гарячою» зміною. Розрахунок — один або двоє, залежно від завдання. Коли вперше бачив цей кейс на фото, подумав, що то футляр від синтезатора. Формат той самий: прямокутник, замки, колеса, ніякого «футуризму».

• Три борти — щоб не сідати всім комплексом після однієї посадки чи втрати.
• Змінна оптика: день окремо, ніч окремо, міняється за десятки секунд.
• Антенний трекер на кроковому двигуні, щогли або тринога, робота навіть з машини в русі.
• Катапульта гумова (легка, швидка) або механічна (важча, стабільніша).
• Час розгортання з похідного положення — близько 10–15 хвилин.

Саме тому комплекс тягають артилерійські підрозділи, а не «окремий дронщик з рюкзаком». Після заміни батареї (1–2 хвилини) і модуля повторний старт реально вкласти в 5–7 хвилин. Це вже ритм батареї, не ритм блогера з квадрокоптером.

Як виглядає саме крило

Тип — літаюче крило. Довжина близько 900 мм, розмах 2000 мм (у ранніх описах трапляється 2050 мм). Матеріали: склотканина, карбон, кевлар. Силова установка — електромотор із штовхаючим гвинтом ззаду. Акумулятори Li-ion: у старіших описах дві банки сумарно близько 42 000 мАг, на актуальній сторінці виробника — до 66 000 мАг. Звідси й розбіжність «3 години» проти «до 4 годин» у різних картках.

Корисне навантаження — гіростабілізований денний або нічний модуль, орієнтовно до 1,5 кг. Денна гілка колись будувалася навколо камер класу Sony з 10-кратним оптичним зумом і записом Full HD на борту. Нічна — тепловізійний модуль на базі матриць на кшталт Flir Tau 640×480. Конкретні сенсори змінювали, логіка лишилася: зняв один модуль, вставив інший, полетів.

Тактико-технічні характеристики: що означають цифри

Цифри в інтернеті скачуть, бо змішують А1-С 2015-го, А1-СМ з держвипробувань і те, що «Атлон Авіа» пише зараз на athlonavia.com. Нижче — зведення, яке я звіряв по виробнику, Defence Express і військових довідниках. Де є вилка — лишаю вилку, а не «красиве середнє».

Радіус 50 км — це не « treknuv і забув». Це дальність стійкого командно-телеметричного каналу й відео. Маршрут 200 км — скільки борт може накрутити по лінії шляху на своїй батареї, якщо не тримати постійно максимальну потужність передавача. Іншими словами: далеко літати вміє, але «далеко бачити в реальному часі» обмежене радіозв’язком, рельєфом і РЕБ.

1. 65 км/год крейсерська — спокійний режим для камери, не для втечі від FPV.
2. 130 км/год максимум — запас на вітер і швидкий відхід, не бойова крейсерська.
3. 2500 м стеля — є, але денна оптика ефективніше працює нижче, нічна — ще нижче.
4. 12 м/с вітру — для степу це вже «можемо не вилетіти».
5. 20 м по координатах — нормально для дивізійної артилерії, мало для снайперського міномета без додаткового уточнення.

У ранніх описах денний модуль радили тримати до 1200 м над землею, нічний — орієнтовно 450–550 м. Нижче 300–500 м зростає ризик стрілецької зброї. Вище — «мильнить» тепловізор і дрібніє картинка. Пілоти це знають краще за будь-яку таблицю.

Як запускають, садять і не гублять канал

Старт — з катапульти. Гумова швидша в розгортанні й легша. Механічна важча (складена — понад метр, маса до 12 кг), зате дає стабільніший розгін. Посадка штатно — парашутом. «По-літаковому» на живіт можлива, але це вже режим «пощастило з майданчиком», а не щоденна норма.

Навігація — інерціальна плюс кілька супутникових систем. Є режим радіомовчання: борт летить за маршрутом, не палить канал. Є повернення до точки зльоту навіть коли супутники «сіли». Канал управління — цифровий, з резервуванням; у модернізованій гілці шифрування AES-256. Це не магія проти сучасного РЕБу, але й не відкрита апаратура з хобі-магазину.

• Автомат, напівавтомат, ручний і політ «за камерою».
• Автозахоплення й супровід нерухомої та рухомої цілі.
• Зміна маршруту в польоті.
• Робота комплексу з машини, що рухається.
• Оптичний запасний контур навігації, коли GNSS глушать.

Оператори 53-ї механізованої бригади в розмові з Радіо Свобода 2024-го прямо казали: каналів кілька, під РЕБ переходять на інше керування, потім повертають основне. «Працювати можна». Це, за спостереженнями, найчесніша формула для цього класу. Не «неспробий», не «мертвий після першої гармати РЕБ».

Посадка — окремий спорт

Парашут треба відкрити ні високо, ні низько. Низько — борт складається об ґрунт. Високо — вітер віднесе в лісосмугу. Після польоту парашут сушать і складають, інакше наступний виліт уже лотерея. Новачки саме тут ріжуть ресурс: поспішають на старт, криво кладуть купол, ловлять порив. Сам планер при цьому досить живучий. У вересні 2024-го виробник показував випадок, коли по крилу вдарив ворожий FPV: контроль на секунди «поплив», борт стабілізувався, дірки залотали на місці.

Модифікації: від А1-С до «Фурія-2»

А1-С — базова машина 2014–2015. Напівавтомат, GPS, ручний супровід цілі, стороннє ПЗ під Windows. Для свого часу — прорив. За сьогоднішніми мірками — навчальний експонат, якщо його взагалі ще тримають у строю.

А1-СМ (його ж часто пишуть А1-SM) — робоча конячка. Автопосадка й автозліт, Linux, кілька GNSS, автономне повернення без супутників, автосупровід, захищений основний канал і резерв. Саме цей комплекс пішов у держвипробування і в наказ 2020 року. Є також згадка модифікації КС-1, але публічних ТТХ по ній мало, тож вигадувати не буду.

У 2024-му на польському MSPO компанія показала A2-S. За словами Артема В’юнника, час польоту — майже шість годин, внутрішній об’єм більший: туди лізуть сучасні приймачі, обчислювачі, корисне навантаження. Верх зробили гладким, камеру й парашут спустили вниз. Борти закладають як ретранслятори один для одного. Це вже не «підкрутили антену», а нова платформа «на років десять».

• Травень 2025-го на Defense Tech Era говорили про «Фурія-2»: до 5 годин у повітрі, радіус зараз близько 70 км, ціль — 100 км.
• Денна й нічна камера в одному модулі, окремо — варіант із виділеною нічною.
• Стару «маленьку» лінійку не знімають: її дотягують до 4 годин і лишають артилерії.
• Частину електроніки й зв’язку вже беруть українську, двигун теж хочуть локалізувати.

A2-S і «Фурія-2» у відкритих матеріалах звучать як одна сім’я наступного покоління, не як два ворожі проєкти. Точних серійних ТТХ «від складача» ще мало. Поки що орієнтир такий: довше висить, далі бачить, важче набитий електронікою. Базовий А1-СМ нікуди не дівся.

Розвідка і коригування: як це виглядає на позиції

Класичний цикл. Розрахунок розгортається в 10–15 хвилин. Катапульта, старт, набір. Пілот веде борт, оператор корисного навантаження шукає техніку, піхоту, гармату, логістику. Є ціль — фіксують координати, передають на батарею, дивляться розриви, крутять коректуру. Якщо ПЗ зістиковане з артсистемою, частина цього вже не «голосом по рації», а цифрами в контурі.

Радіус 50 км якраз криє типову роботу дивізіону: ворожі батареї, рубежі, підхід колон. Пілоти 53-ї бригади згадували, як витягли батарею Д-30 і «потім по ній відпрацювали». Не героїчний спецефект. Звичайна зміна, коли розвідник робить те, для чого його купували.

1. Знайти: колона, позиція, склад, переправа.
2. Виміряти: координати, напрямок, швидкість, якщо ціль рухається.
3. Передати: на командира батареї або в систему управління вогнем.
4. Подивитися розрив і дати коректуру.
5. Повисіти ще, бо ціль любить «оживати» через двадцять хвилин.

Нічний модуль змінює графік. Тепловізор не бачить табличок і камуфляжної сітки так, як денна камера, зате ловить двигуни, людей, нещодавно стріляну гармату. Ефективна висота нижча, погода зліша, посадка в темряві нервовіша. Зате батарея не «сліпне» після заходу сонця. Для артилерії це часто важливіше за красивий денний зум.

Чим комплекс не є, і з чим його порівнюють

Найчастіша плутанина — з FPV і з «Лелекою». Це три різні інструменти. FPV летить на 5–20 хвилин, б’є сам, коштує як велосипед, гине в цілі. «Лелека-100» від DeViRo — теж літаюче крило-розвідник того ж покоління війни, дуже близький клас. «Фурія» в цій трійці — важчий на зв’язку й комплектації артрозвідник, не одноразовий боєприпас.

Порівняння не для того, щоб коронувати «найкращий дрон України». PD-2, SHARK, «Валькірія», пізні «Лелеки» LR закривають свої ніші: хтось далі літає, хтось дешевший у навчанні, хтось простіший у полі. Для артилерійського розрахунку, якому треба штатний комплект «три борти + день/ніч + станція», А1-СМ якраз ліг у цю нішу ще до 2022-го. Тому він і не зник, коли небо заполонили коптери.

Окремо: комплекс не ударний. «Атлон Авіа» має баражуючий боєприпас ST-35 Silent Thunder — це вже інша машина. Навішувати на розвідника бойову частину «бо всі так роблять» означає втратити очі батареї за один виліт. У більшості бригад очі дорожчі за ще один вибух.

Де комплекс слабшає і які помилки роблять розрахунки

Чесний список, без гімну виробнику. Вітер 12–15 м/с для двометрового крила 6 кг — уже межа. Хмарність псує оптику. Парашут любить дерева й ЛЕП. РЕБ 2024–2026 років щільніший, ніж той, під який писали ТТХ 2016-го. Дальність відео «по паспорту» і дальність «сьогодні на цій ділянці» — різні цифри, інколи драматично.

• Плутати комплекс із FPV і чекати від нього удару.
• Вилітати «на максимальну дальність» без розуміння, де сяде канал.
• Економити на складанні парашута. Це не дрібниця, це наступна аварія.
• Тримати нічний модуль занадто високо — картинка мертва, ризику менше лише на папері.
• Садити один розрахунок на три завдання підряд без свіжої батареї й без другого борта в повітрі.
• Ігнорувати навчання: Linux-станція й автосупровід не замінюють навички пілота, коли глушать GNSS.

За спостереженнями, найчастіше комплекс «не працює» не тому, що застарів, а тому що його ставлять не в ту задачу. Гнати двометрове крило в сіру зону як розвідника для штурмової групи — дурниця. Тримати його над батареєю, крутити квадрати, ловити контрбатарейну боротьбу — його робота. Новачки ще люблять порівнювати з Mavic: мовляв, у квадрика картинка солодша. У квадрика й радіус інший, і час інший, і його збивають з гвинтівки.

Ще нюанс про ціну. Влітку 2016-го відкриті оцінки ставили весь комплекс не вище приблизно 150 тисяч доларів. У 2015-му ЗСУ купували перші комплекти орієнтовно по 2,5 млн грн за набір. Скільки коштує борт зараз, виробник публічно не розписує, і я цифру вигадувати не буду. Зрозуміло лише: це не «дрон за 400 доларів», це штатна система з навчанням, ЗІПом і трьома планерами.

Кому це читати далі, і що робити з інформацією

Якщо ви просто хотіли зрозуміти, що за «Фурія» в новинах — цього достатньо. Це український розвідник-крило для артилерії, з 2014 року в бойовій роботі, з 2020-го — офіційно в ЗСУ. Не FPV, не Mavic, не «шахед». Три борти в кейсах, день і ніч, катапульта, парашут, радіус під 50 км і кілька годин у повітрі.

Якщо ви з розрахунку, який тільки сідає на цей тип: не починайте з «максималки» по дальності. Спочатку вітер, акумулятор, складений купол, резервний канал, друга машина в готовності. І читайте не лише таблицю, а регламент посадки. Більшість втрат у цьому класі — не «збив Су-27», а дерево, порив і поспіх.

Якщо шукаєте, чим замінити або чим доповнити — дивіться в бік оновленої «маленької» лінійки з 4 годинами і в бік A2-S / «Фурія-2», коли піде серія. Паралельно тримайте FPV і коптер: вони закривають інші 200 метрів поля. Комплекс сам по собі війну не виграє. Він виграє конкретний вогневий наліт, якщо його не плутати з іграшкою і не вимагати від крила того, чого в ньому немає.

Офіційні ТТХ і склад комплекту варто звіряти на сайті «Атлон Авіа», бо цифри «3 години / 4 години» уже роз’їхалися між поколіннями. Для бойового застосування потрібні штатне навчання і допуск, а не інструкція з інтернету. Цей текст якраз пояснює, що ви бачите в кадрі, а не замінює курс оператора.