Х-59 ракета: що вміє і чого боїться

Коротко

• Х-59 — сімейство авіаційних крилатих ракет «повітря–поверхня». Базовий варіант у НАТО звуть AS-13 Kingbolt, модернізований Х-59М — AS-18 Kazoo.
• Дальність залежить від модифікації: близько 40–45 км у першої версії, до 115 км у Х-59М і до 285–290 км у Х-59МК / Х-59МК2.
• Швидкість дозвукова, приблизно 900–1050 км/год. Льотний профіль низький, ракета вміє «притискатися» до рельєфу.
• Бойова частина в пізніх варіантах зазвичай 280–320 кг: проникна фугасна або касетна. Це вже не «точковий» заряд, а серйозний удар по будівлі чи складу.
• Носії — тактична авіація: Су-24М, Су-30, Су-34, Су-35, інколи Су-57. Для старих версій потрібен контейнер наведення АПК-9.
• Проти України її застосовують із квітня 2022 року. Дозвукова й порівняно невелика, тож її реально збивають «Буки», С-300, NASAMS, Patriot і винищувачі.

Х-59 — це не «ще одна балістика» і не стратегічна крилата ракета на кшталт Х-101. Це тактичний інструмент: літак підлітає на безпечнішу відстань, скидає ракету, і вже вона сама доповзає до цілі низько над землею. Саме тому її так люблять підмішувати в нічні комбіновані удари. Не тому, що вона непереможна. А тому, що вона дешевша за «дорогі» крилаті ракети великої дальності і змушує ППО працювати ще на одному шарі висот.

У відкритих зведеннях її пишуть через дефіс або латиницею — Х-59, Kh-59, інколи плутають із Х-69. Родина одна, ракети різні. Х-59 виросла з радянської ідеї високоточного удару з винищувача-бомбардувальника, а за пів століття обросла турбореактивним двигуном, супутниковою навігацією і майже вшестеро більшою дальністю.

Звідки взялася Х-59 і навіщо її взагалі зробили

Розробку почали в середині 1970-х у конструкторському бюро «Радуга». Задум був простий: дати Су-24М зброю, якою можна бити по укріпленій цілі, не заходячи під зенітки. Польотні випробування йшли в 1975–1977 роках, державні — до 1979-го. На озброєння комплекс прийняли на початку 1980-х; у довідниках фігурують і 1980, і 1982. Основним носієм став Су-24М, хоча ракету пробували й на Су-17М4.

Базову ракету назвали «Овід». НАТО дало їй індекс AS-13 Kingbolt. Це була порівняно коротка ракета з двоступеневим твердопаливним двигуном і телевізійно-командним наведенням. Дальність — лише 40–45 км. Для початку 1980-х цього вистачало, щоб Су-24 не заходив просто над ціль. Для війни 2020-х — уже тісно. Тому лінійка жила далі: спочатку поставили турбореактивний маршовий двигун і важчу бойову частину, потім додали радіолокаційну головку, далі — інерціалку з супутником.

Серійне виробництво історично крутилося навколо Смоленського авіазаводу. Експорт теж був: у 2008–2015 роках партію з близько 200 ракет поставили Китаю під Су-30МК2, Індія брала їх під Су-30МКИ. Алжир теж у списку операторів.

У Чечні систему пробували ще в 1990-х. Досвід вийшов нервовий: телевізійне наведення погано дружить із туманом, дощем і горами. Стара Х-59 хотіла ясної погоди й оператора, який бачить ціль на екрані. Нова — координати й можливість летіти «сама».

Як ракета летить, шукає ціль і вражає

Схема польоту в родини плюс-мінус однакова, навіть якщо двигуни різні. Літак розганяється до 600–1100 км/год і пускає ракету з висоти від 200 метрів до кількох кілометрів; у пізніх модифікацій стеля пуску доходить до 11 км. Далі спрацьовує стартовий прискорювач. У базової Х-59 після цього працює другий твердопаливний ступінь. У Х-59М і далі — уже турбореактивний маршовий двигун на кшталт Р95ТП-300 чи ТРДД-50. Саме турбовентилятор зробив із короткої ракети повноцінну крилату.

На марші Х-59 тримається дозвуку. Цифри з більшості відкритих карток — 900–1050 км/год, або приблизно 0,72–0,88 Маха. Це швидкий літак без пілота, не «блискавка». Висота польоту низька: над водою інколи говорять про 7 метрів, над сушею — десятки й сотні метрів, у частини режимів до кілометра. Радіовисотомір допомагає повторювати рельєф. Для ППО це незручно: мала висота ріже дальність виявлення.

Наведення — головна розвилка між старими і новими варіантами. Класична Х-59 і Х-59М працюють так: інерціальна система веде ракету в район цілі, далі включається телевізійна головка. Картинка йде на екран оператора через підвісний контейнер АПК-9. Оператор тримає ціль у перехресті, ракета слухається радіокоманд. Кругове ймовірне відхилення в такій схемі оцінюють у 2–3 метри — якщо погода дозволяє і канал не глушать. Мінус очевидний: екіпаж має лишатися в зоні зв’язку, а туман чи низька хмарність ламають усю красу.

Х-59МК отримала активну радіолокаційну головку і стала протикорабельною: шукає есмінець чи крейсер самостійно, дальність заявлена до 285 км. Х-59МК2 орієнтована на нерухомі наземні об’єкти з відомими координатами. Там уже зв’язка БІНС, супутникова корекція і оптико-електронна головка, яка вміє «впізнати» ціль на фініші. Для цієї версії КІВ частіше ставлять у межах 3–5 метрів. Це вже не ручне пілотування з кабіни. Літак пустив — і може розвертатися.

Бойова частина теж росла. У першої Х-59 проникна фугасно-кумулятивна важила близько 148 кг. У Х-59М і більшості пізніх машин ставлять або проникну близько 320 кг, або касетну 280–283 кг. Для Х-59МКМ окремо згадують важчий проникач і здатність пробити кілька метрів залізобетону. На практиці це означає просте: навіть якщо ракета не влучила «в вікно», енергії вистачає, щоб скласти цех, ангар чи елеватор. Касетний варіант гірший для людей на відкритій площі й для техніки, розкиданої двором.

Модифікації: одна назва, різні ракети

Коли в зведенні пишуть просто «Х-59», це майже завжди спрощення. Під індексом ховається щонайменше пів десятка машин із різною дальністю, головками і навіть довжиною фюзеляжу. Цифри в картках інколи пливуть на 5–10 відсотків, тож нижче — діапазони, а не «точний міліметр із буклета».

Окремо варто тримати в голові «оновлену» Х-59МК2, яку показували пізніше за класичну п’ятиметрову. У неї коротший корпус — близько 4,2 м, квадратний переріз приблизно 0,4 на 0,4 м, стартова маса біля 770 кг і розмах крила до 2,45 м. Defense Express звертав увагу: саме цей компактніший варіант найімовірніше літає по Україні, бо дальність уже тактично цікава, а наведення не розвалюється від першого туману.

Х-59МКМ — майже «довбня»: головку самонаведення прибрали, щоб впхнути важчий проникач. Працює по відомих координатах. Для укріпленого складу логіка зрозуміла, для рухомої цілі — ні.

Х-59L із лазерним наведенням розробляли, але в серію вона, схоже, не пішла. Х-59Т — та сама базова машина з телевізійним каналом. На експорт інколи світять літеру «Е». Для читача зведення важливіше інше. Якщо пишуть Х-59 без літер — дивіться на носій. Су-34, який не заходив глибоко в небо України, майже напевно ніс МК2, а не «сорокакілометрового овода» 1980-х.

Типові розміри, які варто пам’ятати

• Довжина класичних М / МК — близько 5,7 м; базової Х-59 — 5,37 м; оновленої МК2 — близько 4,2 м.
• Діаметр фюзеляжу — 0,38 м, у частини МК/МК2 до 0,42 м.
• Розмах крила — 1,26–1,3 м у «трубчастих» версій і до 2,45 м в оновленої МК2.
• Швидкість на марші — дозвук, ближче до 1000 км/год, не три Маха.
• Мінімальна дальність пуску в Х-59М — приблизно 10–15 км. Ближче вже ніяково і для літака, і для самої схеми розгону.

Ці цифри пояснюють, чому ракета виглядає то «майже Калібром», то «просто великим Х-25». Візуально це сигара з коротким крилом і, у турбореактивних версій, повітрязабірником. На уламках індекс часто читається, але плутати її з Х-31 чи Х-101 усе одно легко.

З яких літаків її пускають

Носій — половина історії. Базовий комплекс будували під Су-24М: літак, контейнер наведення, дві ракети. Су-17М4 теж умів, але машина пішла в історію. Зараз у повітрі частіше Су-34 і Су-35, рідше Су-30, епізодично згадують Су-57. Су-25 теоретично теж може, якщо є АПК-9, але для ударів углиб це поганий вибір.

Контейнер АПК-9 дає двосторонній канал: пуск, картинка з головки, ручне або напівавтоматичне коригування. Після пуску літак може розвернутися. Але дальність радіоканалу скінченна. Тому старі ТВ-версії тиснуть на прифронтову смугу, а МК2 дозволяє бити з глибини, не світячи Су-34 над Харковом чи Дніпром.

Пуск іде з зовнішніх точок під крилом або фюзеляжем. Ракета важка: 770–960 кг залежно від версії. Це не легка Х-25, яку вішають пачками. На бойовому вильоті частіше одна-дві штуки плюс ракети «повітря–повітря» для самооборони. Звідси й тактика останніх років: не «килим» із двадцяти Х-59, а кілька пусків у парі з «Шахедами», Х-101 або балістикою. Завдання — розмазати увагу ППО по різних швидкостях і висотах.

У практиці, коли гортаю ранкові зведення Повітряних сил, Х-59 майже ніколи не летить сама. Її підсовують у пачку. Один-два пуски з літака, який розвернувся ще над своєю територією або над морем, і паралельно — дрони, які тягнуть години. Це не геніальна нова доктрина. Це спроба дешево збільшити кількість цілей, на які треба витратити зенітну ракету.

Як Х-59 застосовують проти України

Перший добре зафіксований епізод повномасштабної війни — 4 квітня 2022 року. Удар по зерновому елеватору на Миколаївщині зняли камери спостереження: ракета йде низько, влучає в цивільну інфраструктуру. Далі були нафтобази на Рівненщині з Су-35, об’єкти в Полтавській і Кіровоградській областях, порт Одеси. У квітні 2022-го окремо фіксували пуски з Су-57 — рідкісна машина, якій якраз бракувало «далекої» номенклатури, окрім кількох типів ракет.

Навесні 2022-го середній темп, за відкритими підрахунками, доходив приблизно до 10 пусків на добу. Довоєнний парк оцінювали орієнтовно в 800 виробів — і він схуд дуже швидко. Далі пішла класика дефіциту: виробництво намагалися розкрутити знову, українські дрони били по кооперації, а в повітрі Х-59 із «дорогої точкової» перетворилася на витратний матеріал для комбінованих нальотів.

Географія ударів логічна для тактичної дальності: північ, схід, південь, інколи глибше — якщо носій ніс саме МК2. Цілі — елеватори, нафтобази, аеродроми, порти, енергетика, просто «велика будівля в координатах». 16 серпня 2022-го Повітряні сили підтверджували удари по авіабазі на Житомирщині: пуски йшли в бік білоруського кордону, ймовірно з Су-34. 16 жовтня 2023-го за одну ніч застосували одразу п’ять Х-59 — для цієї ракети то вже був нетипово жирний залп, і дві з п’яти збили.

Були й епізоди, від яких лишається лише суха злість. У серпні 2022-го ракета рознесла громадську вбиральню біля Нововоронцовки на Херсонщині. Точність 3–5 метрів нікуди не ділась. Просто ціль виявилася ідіотською. Ракета летить туди, куди їй задали. Якщо координати дурні, дорогий проникач б’є в порожнє місце. За спостереженнями, саме такі «влучання в ніщо» потім довго розбирають на фото уламків.

З 2023-го Х-59 частіше бачимо в зв’язці з ударними дронами по південних портах і енергетиці. Темп уже не «десять на день», ближче до кількох пусків на тиждень або до пачки в конкретну ніч. Її бережуть і витрачають там, де треба додати швидку низьковисотну ціль до повільних «Шахедів». Уламки потім знаходять у полях і дворах — знешкодження таких «не розірвалось» стало окремою роботою піротехніків.

Чим її збивають і де в неї слабкі місця

Добра новина, якщо можна так сказати про ракету: Х-59 збивають. І збивають давно. У травні–червні 2022-го її вже брали підрозділи з «Буками» і С-300, були епізоди з С-300ПТ. Пізніше до роботи підключилися NASAMS, Patriot, винищувачі МіГ-29 і Су-27, з появою F-16 шансів полювати на дозвук побільшало. Ракета летить приблизно як швидкий регіональний літак. Для сучасної ЗРК це робоча ціль, не «невидимий гіперзвук».

1. Дозвук. Часу на реакцію більше, ніж із «Кинджалом» чи «Іскандером».
2. Передбачуваний профіль. Низько, але не хаотично: радіовисотомір і маршрут можна читати.
3. Тепло й радіолокаційний слід турбореактивного двигуна. Не стелс-крило п’ятого покоління.
4. Старі ТВ-версії бояться хмар, туману, дощу і радіоелектронної боротьби по каналу АПК-9.
5. Мала серія в одному ударі. П’ять ракет за ніч — уже привід для окремої новини, не щоденна норма.

Складність в іншому. Низька висота ріже час між виявленням і вогнем. Корпус 4–5 метрів легко ховається за пагорбом, лісосмугою, міською забудовою. Якщо удар комбінований, розрахунок ППО в ту саму хвилину бачить і дрони, і крилаті, іноді ще й балістику. Тоді питання вже не «чи вміємо збити Х-59», а «чи вистачить каналів і ракет на всі цілі одразу».

Помічав одну типову помилку в розмовах після тривоги. Люди чують «крилата ракета» і малюють собі Х-101 на тисячі кілометрів, або навпаки — «авіаційну» і думають, що літак мусив бути над містом. З Х-59 працює третя схема: літак може лишатися за десятки й сотні кілометрів, ракета йде низько сама. Тому «ми не чули літака» нічого не доводить. І навпаки: гул Су-34 над прифронтовою смугою ще не означає, що саме він зараз б’є по вашому району.

Ще одна побутова плутанина — швидкість. «Ракета» в голові асоціюється з балістичною дугою і ревом, від якого вікна гудуть заздалегідь. Х-59 приходить тихіше й нижче. Інколи її сприймають як невеликий літак. Якщо є тривога — не треба чекати «балістичного» звуку, щоб спуститися.

Х-59, Х-69 і Х-101: як не плутати в новинах

Після 2023–2024 років у зведеннях усе частіше пишуть «Х-59/Х-69». Це не лінь пресслужби. Х-69 виросла саме з лінійки Х-59МК2: менша помітність, дальність щонайменше близько 400 км, той самий клас «тактична крилата з літака». Уламки схожі, індекси на корпусі не завжди читаються, тож обережне формулювання чесніше за вдавану точність. Але плутати їх із стратегічними Х-101 не варто: різна дальність, різні носії, різна роль.

Практичний орієнтир такий. Якщо пуск ішов із стратегічного бомбардувальника над Каспієм чи з акваторії — це майже напевно не Х-59. Якщо пишуть про винищувачі-бомбардувальники й кілька крилатих ракет упереміш із дронами — шанс на Х-59 або Х-69 уже високий. Ріже картину не Мах, а звідки стартували і скільки їх було в одному пакеті.

Українська Вікіпедія зводить ТТХ родини в одну таблицю, і там добре видно головне: індекс той самий, а дальність стрибає від 40 до 290 км. Саме тому фраза «по Україні пустили Х-59» без модифікації майже нічого не каже про те, де стояв літак. Каже лише про тип загрози: низьковисотна дозвукова ракета з важкою бойовою частиною.

Що з цього випливає для звичайної людини

Х-59 небезпечна не містикою «незбиваності», а поєднанням трьох речей: важка бойова частина, низький політ і звичка ховатися в комбінованому ударі. Вона б’є по складах, портах, енергетиці, інколи просто по цивільній будівлі, бо хтось у штабі поставив точку на карті. Її можна і треба збивати. Її вже збивають роками. Але покладатися на те, що «цю точно перехоплять», не варто. Жодна ППО не дає ста відсотків, коли в небі одночасно кілька типів цілей.

• Під час тривоги спускайтеся в укриття, навіть якщо «звучить не як балістика».
• Не знімайте роботу ППО з вікон і дахів — це і небезпечно, і підказка для корекції наступного удару.
• Уламки не чіпайте. Нерозірвана Х-59 — це сотні кілограмів вибухівки плюс паливо. Це робота піротехніків, не «трофей для сторіс».
• Не робіть висновків по одному вибуху. Дочекайтеся зведення Повітряних сил: там зазвичай розділяють дрони, крилаті й балістику.

Якщо читаєте цей текст, щоб зрозуміти зведення, достатньо трьох позначок. Х-59 — авіаційна крилата, не балістична. Дальність у сучасних версій уже сотні кілометрів, тож літак не мусить бути над вами. І головне: дозвук із важкою бойовою частиною — погана новина для будівлі, але робоча ціль для нормальної ППО.

Слідкуйте за зведеннями Повітряних сил і місцевої влади, тримайте в телефоні мапу укриттів і не ігноруйте сирену через те, що «вчора обійшлося». Х-59 з тих ракет, які прилітають не щодня, але прилітають раптово і низько. Краще зайвий раз спуститися, ніж потім рахувати, чи вистачило бетонної стіни між вами і трьома сотнями кілограмів бойової частини.