Олександр Станіславович Сирський народився 26 липня 1965 року в селі Новинки Кіржацького району Владимирської області тодішньої РРФСР. Батько — професійний військовий — невдовзі отримав призначення в Харків, і родина переїхала в Україну. Саме тут майбутній генерал закінчив школу із золотою медаллю і зробив вибір, який визначив усе його життя.
Він пройшов шлях від командира мотострілецького взводу в Лубнах до Головнокомандувача Збройних Сил України. За цей час встиг вивести війська з-під Дебальцевого, організувати оборону Києва, спланувати харківський контрнаступ і провести Курську операцію. У лютому 2024-го змінив Валерія Залужного на найвищій військовій посаді, а в липні 2026-го передав повноваження Михайлу Драпатому.
Сьогодні ім’я Олександра Сирського тісно пов’язане з найважчими епізодами сучасної української війни. Його рішення впливали на долю тисяч військових і на конфігурацію фронту. Розберемо, як формувався цей командир і що саме він залишив після себе.
Ранні роки та військова освіта
Дитинство Сирського пройшло між двома світами. Народжений у Росії, він виріс у Харкові, де батько служив. Школу закінчив відмінником, що дало право вступити за квотою УРСР до Московського вищого загальновійськового командного училища. У 1986 році отримав звання лейтенанта з двома спеціальностями — інженер і командир взводу.
Перше місце служби — 426-й мотострілецький полк 25-ї дивізії в Лубнах на Полтавщині. Там він командував взводом, потім ротою. Після розпаду СРСР залишився в українській армії. У 1990-х роках уже керував батальйоном і полком 6-ї дивізії Національної гвардії в Чугуєві. На початку 2000-х очолив 72-гу механізовану бригаду в Білій Церкві.
Освіту продовжив уже в незалежній Україні. У 1996–1998 роках закінчив з відзнакою Академію Збройних Сил України (оперативно-тактичний рівень), а в 2005–2006 — Національну академію оборони (оперативно-стратегічний рівень), також з відзнакою. Захистив кандидатську дисертацію з військових наук. Це дало йому солідну теоретичну базу, яку потім перевіряв на практиці.
Шлях до командування: від штабу АТО до Сухопутних військ
У 2013 році Сирський став заступником начальника Головного командного центру ЗСУ і відповідав за взаємодію з НАТО. Коли в 2014-му почалася війна на Донбасі, його досвід знадобився одразу. Він очолив штаб Антитерористичної операції, а пізніше — Об’єднаний оперативний штаб.
Найважчим епізодом того періоду стало Дебальцеве. Узимку 2015 року українські підрозділи опинилися в оперативному оточенні. Сирський особисто координував виведення військ. За ці дії отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня. У 2016-му став генерал-лейтенантом і очолив Об’єднаний оперативний штаб. У 2017-му вже командував усією АТО, яку згодом переформатували в Операцію об’єднаних сил.
З серпня 2019 року — командувач Сухопутних військ. На цій посаді він зустрів повномасштабне вторгнення. Під його керівництвом Сухопутні війська пройшли через глибоку реорганізацію, адаптацію до нових стандартів і підготовку до великої війни.
| Період | Посада | Ключові події |
|---|---|---|
| 1986–1993 | Командир взводу/роти | Служба в Лубнах |
| 2014–2016 | Начальник штабу АТО | Дебальцеве |
| 2019–2024 | Командувач Сухопутних військ | Оборона Києва, Харків |
| 2024–2026 | Головнокомандувач ЗСУ | Курська операція, реформи |
Дані зібрані на основі відкритих матеріалів української Вікіпедії та офіційних повідомлень.
Повномасштабна війна: Київ, Харків, Бахмут і Курськ
У лютому 2022 року саме Сирський організував оборону Києва. Він створив два кільця оборони і дав командирам секторів максимальну свободу рішень. Це дозволило зірвати російський план швидкого захоплення столиці. За ці дії 5 квітня 2022 року йому присвоїли звання Героя України.
У вересні 2022-го під його командуванням пройшов Слобожанський контрнаступ, який звільнив значну частину Харківщини за лічені дні.
Потім була Бахмутська битва — одна з найкривавіших. Сирський керував обороною міста до весни 2023-го. Критики говорили про високі втрати, прихильники — про те, що місто виконувало роль «м’ясорубки» для російських штурмових підрозділів. У 2024 році вже як Головнокомандувач він ініціював Курську операцію — перше велике входження українських військ на територію Росії з часів Другої світової.
Ці операції сформували його репутацію як генерала, який вміє працювати в умовах обмежених ресурсів і високого тиску. Він рідко з’являвся на публіці, уникав гучних заяв і зосереджувався на штабній роботі.
Головнокомандувач: 2024–2026 роки
8 лютого 2024 року президент Володимир Зеленський призначив Олександра Сирського Головнокомандувачем Збройних Сил України. Перед ним стояли складні завдання: утримувати лінію фронту, розвивати Сили безпілотних систем, переходити на корпусну структуру і готувати наступ.
Під його керівництвом створено окремі Сили безпілотних систем, розширено підрозділи дронів-перехоплювачів, посилено протиповітряну оборону. У 2025 році, за його звітом, українська армія сформувала 16 нових корпусів. У 2026-му Сирський заявив, що з початку року ЗСУ звільнили близько 700 квадратних кілометрів території і перейшли від суто оборонної до наступальної позиції на окремих ділянках.
21 липня 2026 року президент звільнив його з посади і призначив новим Головнокомандувачем Михайла Драпатого. Причиною стали кадрові напруження всередині військово-політичного керівництва після відставки міністра оборони Михайла Федорова.
Сирський передав повноваження офіційно 24 липня. У прощальному зверненні підкреслив, що залишає армію, яка вже не лише обороняється, а й наступає. Він заявив, що продовжить службу в Збройних Силах незалежно від посади.
Нагороди та особисте
Список державних відзнак у Сирського довгий. Крім звання Героя України, він повний кавалер ордена Богдана Хмельницького (I, II і III ступенів), кавалер Хреста бойових заслуг, має іноземні нагороди, зокрема орден Почесного легіону. У 2022 році став почесним громадянином Києва.
Одружений. Дружина — Тамара Харченко. Має синів. Батьки і брат залишилися жити в Росії — факт, який час від часу ставав предметом публічних дискусій, але ніколи не впливав на його кар’єру в Україні.
За характером Сирський — людина штабна, стримана, з глибоким знанням тактики і оперативного мистецтва. Колеги відзначали його працездатність і вміння тримати холодну голову навіть у найскладніших ситуаціях.
Олександр Сирський увійшов в історію сучасної української армії як командир, який пройшов усі рівні — від взводу до Головнокомандувача — і брав участь у всіх ключових операціях з 2014 року. Його період на чолі ЗСУ припав на найважчі місяці війни, коли доводилося одночасно стримувати наступ, реформувати структуру і шукати можливості для власних ударів. Незалежно від оцінок окремих рішень, його внесок у оборону Києва, звільнення Харківщини та Курську операцію залишиться частиною військової історії України. Зараз, після передачі повноважень, він продовжує службу — уже не на найвищій посаді, але все ще всередині тієї системи, яку сам допомагав будувати.
