Ракета 48Н6: дальність, типи і загрози

Коротко

• Ракета 48Н6 — далекобійна зенітна керована ракета сімейства С-300/С-400. Базовий варіант з’явився близько 1990 року на комплексі С-300ПМ.
• Довжина близько 7,5 м, діаметр 519 мм, стартова маса майже 1,8 т. Осколково-фугасна бойова частина — 143 кг у базовій версії і до 180 кг у пізніших.
• Дальність по повітряній цілі: близько 150 км у 48Н6/48Н6Е, 195–200 км у 48Н6Е2, 240–250 км у 48Н6ДМ/48Н6Е3. Висота роботи — від десятків метрів до приблизно 27 км.
• Наведення — інерція плюс радіокоманди на марші і напівактивний радіолокаційний канал на кінцевій ділянці. Старт холодний, вертикальний, із транспортно-пускового контейнера.
• В Україні більшість власних С-300 стріляє ракетами 5В55, а не 48Н6. Саму 48Н6 окупант масово ганяє по містах як імпровізовану балістику — це інша історія і інша точність.

Ракета 48Н6 — це не «ще одна труба від С-300». Це окреме покоління перехоплювача: довша за старі 5В55, важча, з іншою бойовою частиною і зовсім іншим горизонтом роботи. Саме вона зробила комплекси С-300ПМ і С-300ПМУ-1 далекобійними, а пізніше стала «робочою конячкою» С-400, поки на батареї чекають дефіцитні 40Н6.

У новинах її часто ховають під загальною ширмою «С-300» або «С-400». Для читача це зручно, для розуміння загрози — ні. Дальність, швидкість і навіть те, чи взагалі конкретна пускова може цю ракету випустити, залежать від модифікації. Нижче — без рекламних буклетів: що це за виріб, чим відрізняються індекси, як вона летить і чому з літа 2022-го її ім’я постійно спливає в зведеннях по українських містах.

Звідки взялася ракета 48Н6

Сімейство С-300П розробляли ще в 1960–1970-х як заміну застарілим комплексам протиповітряної оборони. Перші серійні С-300ПТ пішли в війська наприкінці 1970-х із ракетами 5В55. Вони вміли багато за своїм часом, але стеля дальності залишалася в межах кількох десятків кілометрів. Для прикриття великих об’єктів і роботи по швидких цілях цього вже не вистачало.

Нову ракету зробили в машинобудівному конструкторському бюро «Факел». Систему в цілому вів НВО «Алмаз», пізніше концерн «Алмаз-Антей». Перший «наземний» вихід 48Н6 — комплекс С-300ПМ, орієнтовно 1990 рік. Експортний варіант 48Н6Е пішов зі С-300ПМУ-1 у 1993-му. Код НАТО для цього покоління комплексів — SA-20 Gargoyle. На морі ту саму лінійку поставили на С-300ФМ «Форт-М».

За спостереженнями за відкритими довідниками і фото контейнерів, зовні 48Н6 легко сплутати зі старшою 5В55: той самий калібр близько пів метра, та сама вертикальна «труба» на шасі. Різниця сидить у довжині, масі, двигуні й головці. Якщо коротко — це вже не «подовжена 5В55», а інший виріб під той самий стиль пуску.

Тактико-технічні характеристики

Цифри по 48Н6 у відкритих західних зведеннях збігаються досить добре. Розбіжності починаються вже на модифікаціях — і це нормально: виробник ніколи не викладав повний формуляр, а експортні буклети люблять округлення.

• Довжина: 7,5 м.
• Діаметр корпусу: 519 мм.
• Розмах стабілізаторів: близько 1,13 м.
• Стартова маса: близько 1 800 кг у базової 48Н6; близько 1 835 кг у 48Н6Е2 і 48Н6ДМ.
• Бойова частина: осколково-фугасна спрямованої дії, 143 кг (48Н6/48Н6Е) або 180 кг (пізніші типи).
• Підривач: радіопідривач плюс контактний.
• Двигун: одноступеневий твердопаливний.
• Швидкість ракети: близько 1 900–2 100 м/с, тобто порядку 6 Махів.
• Максимальна швидкість цілі: до 2 800 м/с для ранніх версій і до 4 800 м/с для 48Н6ДМ — це вже режим роботи по балістиці.
• Дальність по повітрю: 150 / 195–200 / 240–250 км залежно від типу.
• Висота: від близько 10 м до приблизно 27 км.
• Мінімальна дальність: близько 5 км для повітряної цілі.
• Маневр: до 25 g.

За даними CSIS Missile Threat, 48Н6 довша за 5В55 (7,50 м проти 7,25 м), має ту саму «трубу» калібру 0,51 м і б’є повітряні цілі на 150 км, тоді як 5В55К і 5В55Р залишаються на 47 і 75 км. Там само зазначено, що 48Н6 може працювати по цілях, які летять до 10 000 км/год. Це вже не «літак на крейсерській», а швидкісна балістична ціль на кінцевій ділянці.

Окремо про ймовірність ураження. У довідниках фігурують заявлені 80–93% по літаках і 40–85% по крилатих ракетах. Це не статистика бойового застосування, а оцінка з відкритих матеріалів по комплексу. У реальному небі все ламається радіолокаційною обстановкою, постановкою перешкод, кількістю цілей і тим, чи живий ще радар підсвічування. Одну цифру з буклета як «гарантію» краще не цитувати.

Модифікації: від 48Н6 до 48Н6ДМ

Індекс без літери — внутрішній. Літера «Е» в радянській/російській номенклатурі зазвичай означає експорт. «Д» і «ДМ» — подальші доробки під більшу дальність і роботу по балістиці. На практиці в текстах ці ярлики стрибають: 48Н6М інколи пишуть замість 48Н6Е2, 48Н6ДМ — як синонім 48Н6Е3. Нижче — робоча схема, якою користуються більшість західних і українських оглядів.

48Н6 і 48Н6Е

База. С-300ПМ, експортний С-300ПМУ-1, морський С-300ФМ. Дальність по аеродинамічній цілі — близько 150 км, бойова частина 143 кг. Саме ця ракета вперше дала «трьохсотому» серйозний запас по дальності і заявила про обмежену протиракетну спроможність: перехоплення оперативно-тактичної балістики зі швидкістю входу до 2,8 км/с.

Плутанина починається вже тут. Частина джерел ставить 48Н6 на С-300ПМ 1990 року, частина — «введення близько 1992-го». Різниця в рік-два для серійного ЗРК нормальна: дослідна партія, держвипробування і постановка на бойове чергування рідко збігаються в одній даті.

48Н6Е2 і 48Н6ДМ (48Н6Е3)

48Н6Е2 пішла зі С-300ПМУ-2 «Фаворит» у другій половині 1990-х. Дальність у відкритих таблицях — 195 або 200 км. Маса ракети зросла до близько 1 835 кг, бойова частина — до 180 кг. Комплекс отримав кращий радар і міг вести більше цілей одночасно. Код НАТО — SA-20B Gargoyle.

48Н6ДМ, на експорт 48Н6Е3, — основний «довгий» перехоплювач С-400 «Тріумф» (SA-21 Growler), поки в батареї немає 40Н6. Дальність 240–250 км залежно від джерела, висота до 27 км, заявлена робота по цілях до 4 800 м/с. Для С-400 це не «екзотика», а штатний боєкомплект середньої-далекої руки: дешевша і звичніша за 40Н6, далекобійніша за 9М96.

Цифри дальності завжди «по повітрю», в умовах, які виробник вважає розрахунковими. По крилатій ракеті біля землі, по малопомітній цілі чи в умовах перешкод робоча зона стискається. Це не дрібниця, а головна причина, чому на папері комплекс «б’є на 250», а в полі інколи ледь витягує свою середню руку.

Як ракета шукає ціль і як стартує

Пуск — «холодний» вертикальний. З транспортно-пускового контейнера ракету викидає газогенератор, уже в повітрі вмикається маршовий двигун, і вона завалюється на бойовий курс. Для розрахунку батареї це зручно: не треба крутити напрямок пускової, сектор обстрілу широкий, відхід газів від машини менш жорсткий, ніж при «гарячому» старті з труби.

Наведення змішане. На марші — інерціальний блок плюс радіокоманди із землі. На кінцевій ділянці вмикається напівактивний радіолокаційний канал. Західні описи часто називають це TVM або SAGG: головка на ракеті ловить відбитий від цілі сигнал наземного радара, скидає дані вниз, наземна машина рахує поправку і віддає команди вгору. Ракета не «сама себе веде», як активна 9М96. Без живого підсвічування з землі кінцевий канал глухне.

• Радар виявлення ставить ціль на супровід.
• Радар підсвічування «тримає» її променем.
• Ракета летить у зону захоплення за командами.
• На кінці головка бачить відбитий сигнал, контур замикається.
• Бойова частина підривається радіокомандою або радіопідривачем біля цілі.

Спрямована осколкова бойова частина — окрема розмова. Це не фугас для бункера. Готові вражаючі елементи (часто описують як металеві кубики) розлітаються в розрахунковий сектор, щоб перетнути траєкторію літака чи ракети. Проти тонкої обшивки, двигуна, РЛС на крилі — цього достатньо. Проти бетонного перекриття чи заглибленого пункту — ні. Звідси й різниця між «перехопити Су-27» і «знищити склад у підвалі».

На яких комплексах стоїть 48Н6

Ракета не літає «сама». Їй потрібна своя пускова, свій контейнер, свій радар і свій пункт бойового управління. Ставити 48Н6 на ранній С-300ПТ чи С-300ПС «бо калібр схожий» не вийде: інша довжина, інша електроніка, інший контур наведення.

• С-300ПМ / С-300ПМУ-1 — перші масові носії 48Н6/48Н6Е. Пускові 5П85 на колісному шасі, до чотирьох контейнерів на машину.
• С-300ПМУ-2 «Фаворит» — 48Н6Е2, дальність і протиракетні можливості ширші, радар бачить далі.
• С-400 «Тріумф» — 48Н6Е, 48Н6Е2, 48Н6ДМ/Е3 плюс легкі 9М96 і далекобійна 40Н6. 48Н6 тут закриває середню-дальню зону.
• С-300ФМ «Форт-М» і експортний «Риф-М» — корабельна гілка. Та сама ідеологія вертикального пуску, інша посадка на корабель.

Експорт розтягнув географію: Китай, Індія, Греція, В’єтнам, Іран, Алжир, Венесуела та інші оператори С-300ПМУ-1/2. Грецькі С-300ПМУ-1 якраз можуть стріляти 48Н6 — це окремий рядок у розмовах про поповнення української ППО. Болгарія має С-300ПМУ. Словаччина у 2022-му передала Україні батарею С-300ПМУ.

Важливий нюанс про Україну. Після 1991-го ми успадкували велику кількість С-300ПТ, С-300ПС і певну кількість ПМУ, плюс «військові» С-300В1. Основний боєкомплект ПТ/ПС — 5В55К/5В55Р. Тобто фраза «український С-300 стріляє 48Н6» за замовчуванням хибна. Може стріляти лише та батарея, яка для цього зроблена або передана союзниками.

Чим 48Н6 відрізняється від 5В55

Це найчастіша побутова помилка. У кадрі — чотири контейнери на МАЗі, у підписі — «С-300», і всі ракети ніби однакові. Ні. 5В55 — перше покоління «трьохсотого». 48Н6 — друге, з іншою дальністю, іншою БЧ і іншим стельовим режимом по швидких цілях.

На око з відстані двохсот метрів контейнери схожі. У формулярі — ні. Саме тому поповнення ракет для українських С-300 — окрема головна біль: 5В55 серійно більше ніхто з дружніх країн не штампує, а 48Н6 підходить не на всі пускові. Норвегія в грудні 2025-го вирішила фінансувати закупівлю перехоплювачів під українські С-300; це про наявність ефекторів, а не про «чарівну нову ракету».

Як 48Н6 стала зброєю ударів по містах

З літа 2022-го російські С-300 і С-400 б’ють не тільки в небо. Вони ганяють 5В55 і 48Н6 по наземних цілях — складах, енергетиці, житлових кварталах. Для зенітної ракети це штатний «запасний» режим ще з радянських інструкцій: відомі координати, командний підрив на висоті. Точність при цьому падає, особливо коли траса виходить за радіогоризонт.

Український Militarnyi описує механіку прямо. По повітрю 48Н6 має близько 150 км, 48Н6М — 200 км, 48Н6ДМ — 250 км. По землі з радіокомандним наведенням робоча зона стискається приблизно до 30–40 км: радар має «бачити» точку підриву. Якщо бити далі, ракета на певній висоті втрачає підсвічування і падає в район цілі майже без точного доведення. Саме так, імовірно, 48Н6ДМ у січні 2023-го долетіла до Києва з дистанції понад 200 км — швидкість висока, прив’язка до конкретного будинку слабка.

Командування Повітряних сил 18 липня 2022-го публікувало фото уламків 48Н6. Відтоді такі прильоти стали рутиною прифронтових областей і періодично — глибокого тилу. БЧ на 143–180 кг із готовими осколками погано бере укріплення, зате в міській забудові дає широку зону ураження. Це не «заміна Іскандеру». Це дешевший за ОТРК спосіб тероризувати площу, коли зенітних ракет на складах багато, а високоточної балістики — менше, ніж хочеться генштабу агресора.

• Не плутайте дальність «по літаку» і «по місту». Друга майже завжди коротша і брудніша.
• Не чекайте точність крилатої ракети. 48Н6 по землі — це район, не вікно.
• Західні Patriot і SAMP/T такі цілі перехоплюють. Старі радянські ЗРК — уже ні, швидкість зайва.
• Уламки і нерозірвані вироби трапляються: частина ракет зі складів давно прострочена.

У практиці читання зведень я раз у раз бачу підпис «балістика С-300» без типу ракети. Для цивільної оборони різниця не академічна: 5В55 летить ближче і повільніше, 48Н6ДМ — далі й швидше, часу на реакцію менше. Якщо є сигнал повітряної тривоги і мова про «С-300/С-400 по місту», орієнтуйтеся на найгірший сценарій і не стійте біля вікон. Це не паніка, це балістика уламків.

Де 48Н6 переоцінюють і де недооцінюють

Рекламний образ «глухої стелі для авіації» тримається на трьох китах: дальність, швидкість, багатоканальність батареї. У полі кити кульгають. Ракета залежить від радара. Подавили або знищили 30Н6/92Н6 — і дорогий перехоплювач перетворюється на швидкий стовп, який летить туди, куди його послали на старті. Проти маловисотної крилатої ракети в складках місцевості дальність 150 км на папері не означає 150 км у житті.

Друга помилка — вважати 48Н6 «універсальним перехоплювачем стелс-літаків». Для цього в С-400 є інші ракети і інші режими радарів, і навіть вони не роблять комплекс магічним. Третя — думати, ніби всі С-300 у світі вже на 48Н6. Величезний парк ПС/ПТ так і лишився на 5В55. Четверта, уже з українського боку: недооцінювати її як ударну. Так, точність по землі посередня. Але швидкість висока, осколків багато, а запас ракет у ворога дозволяє бити пакетами.

Помічав ще одну дрібницю на відкритих фото пусків. Холодний старт добре читається навіть у любительському відео: спочатку ракета «вистрибує» з контейнера майже без полум’я, пауза, і лише тоді спалахує двигун. Якщо в кадрі одразу факел із труби — це вже інший тип пуску або інша система. Для OSINT-розбору уламків корисні довжина корпусу, характер готових осколків і маркування ТПК. Не варто, щоправда, гратися з нерозірваними виробами: радіопідривач і залишки палива не пробачають цікавості.

Окремий рядок — майбутнє боєкомплекту. Росія витрачає 48Н6 і як зенітку, і як ерзац-ОТРК, тож виробництво для неї стратегічне. Україна навпаки шукає і ремонт старих 5В55, і імпорт, і власні ракети під радянські пускові. Публічні згадки про роботи Fire Point і локалізацію «ракет до С-300/С-400» якраз про цю діру: пускових ще є, ефекторів бракує. Чи буде це модернізована 5В55, чи щось ближче до логіки 48Н6 — відкрите питання. Головне, щоб труба на шасі не стояла порожня.

Що з цим робити читачеві

Якщо читаєте зведення — вимагайте від себе мінімум точності. «Приліт С-300» без типу ракети майже нічого не каже. 5В55 і 48Н6ДМ — різні час підльоту, різна дальність пуску, різна пляма ураження. Якщо працюєте з темою професійно, тримайте під рукою зв’язку «комплекс — ракета — радар»: С-300ПС не стає ПМУ-1 від того, що журналіст так підписав фото.

Для цивільних алгоритм простіший і жорсткіший. Тривога, укриття, подалі від скла і фасаду. 48Н6 по місту не «снайперська» ракета, але швидка і з широким снопом осколків. Матеріал не замінює офіційних попереджень Повітряних сил: орієнтуйтеся на їхні сигнали, а не на телеграм-аналітику з картою «на око».

Якщо хочете копнути глибше самостійно, почніть із технічних карток CSIS Missile Threat по С-300 і з українських розборів Militarnyi по наземному застосуванню 48Н6. Два тексти закривають і «як задумано», і «як зараз стріляють по нас». Далі вже можна дивитися конкретні модифікації, а не годувати себе однією цифрою «дальність 250 км».