Коротко:
- Свято належить до дванадесятих і відзначається 21 листопада за новоюліанським календарем (ПЦУ та УГКЦ) або 4 грудня за старим стилем.
- В основі — церковне Передання з Протоєвангелія Якова: трирічну Марію батьки привели до Єрусалимського храму.
- Богословський сенс — Марія стає живим храмом, готуючись до втілення Христа.
- У народі називають Третьою Пречистою; з цього дня починалася справжня зима.
- Припадає на Різдвяний піст, дозволяється риба; головне — молитва за дітей і родину.
- Народні заборони стосувалися важкої праці, сварок і копання землі до Благовіщення.
Введення в храм Пресвятої Богородиці — одне з тих свят, які ніби відкривають двері до Різдвяного циклу. Воно не про гучні дива з Євангелія, а про тиху, майже непомітну для сторонніх подію: маленьку дівчинку ведуть до храму, і вона залишається там на довгі роки. Саме з цього моменту, за Переданням, починається її шлях до того, щоб стати Матір’ю Бога.
Для багатьох українців це свято досі звучить як «Третя Пречиста». Перша — Успіння, друга — Різдво Богородиці, а третя саме Введення. Воно стоїть на межі осені й зими, і саме тому в народній пам’яті так міцно пов’язане з холодами, санним шляхом і першим гостем у хаті. Але за всіма цими прикметами ховається глибока богословська думка: Бог уже починає діяти через людину, яка ще навіть не усвідомлює свого покликання.
Сьогодні, коли ПЦУ і УГКЦ перейшли на новоюліанський календар, більшість вірян зустрічає свято 21 листопада. Ті, хто тримається юліанського стилю, — 4 грудня. І в тому, і в іншому випадку воно потрапляє в середину Різдвяного посту, тож стіл скромний, а настрій — зосереджений.
Історія свята: звідки взялося Передання
Подія, яку ми згадуємо, не описана в канонічних Євангеліях. Її зберегло церковне Передання, насамперед у тексті, відомому як Протоєвангеліє Якова (друга половина II століття). Там розповідається про праведних Йоакима і Анну. Довгі роки вони залишалися бездітними, і це вважалося ганьбою. У молитвах подружжя дало обітницю: якщо Господь подарує їм дитину, вони віддадуть її на служіння в храм.
Коли народилася Марія, батьки дотримали слова. У три роки — вік, коли за старозавітними звичаями дитину вже можна було відлучати від матері — вони привели її до Єрусалимського храму. За Переданням, маленька дівчинка сама піднялася по п’ятнадцяти сходинках, не озираючись. Первосвященик Захарія (той самий, що пізніше стане батьком Івана Хрестителя) зустрів її і, натхненний Богом, зробив те, що ніколи раніше не дозволялося: увів дитину у Святая Святих.
У Святая Святих заходив лише первосвященик і лише раз на рік. А тут — трирічна дівчинка. Це вже не просто виконання обітниці. Це знак, що стара скинія поступається місцем новій. Марія стає живим Ковчегом, у якому згодом вміститься Невмістимий.
Свято як церковне святкування з’являється досить рано. Є згадки, що ще рівноапостольна імператриця Олена збудувала храм на честь цієї події. У IV столітті про нього писав святитель Григорій Ніський. Широкого поширення воно набуло з VIII–IX століть, коли з’явилися канони Георгія Нікомідійського та Йосифа Піснеписця. На Русь свято прийшло разом із візантійською традицією після хрещення.
Богословський сенс: чому це важливо
На перший погляд — просто історія про благочестиву родину. Але Церква бачить тут значно більше. Марія входить у храм, щоб стати сама храмом. У літургійних текстах її називають «одушевленим храмом», «чистою палатею», «новим ковчегом».
Свято стоїть майже на початку Різдвяного посту не випадково. Воно — як пролог до втілення. Поки ще немає ні Благовіщення, ні Різдва, але вже видно, що Бог обирає конкретну людину і готує її змалку. Це відповідь на старозавітні пророцтва про те, що «оселя Божа з людьми».
У богослужінні звучить ідея, що фізичний храм у Єрусалимі вже не є єдиним місцем присутності Бога. Відтепер Бог живе в людині. І ця людина — Марія. Звідси і особлива радість свята: воно не про минуле, а про те, що вже починається нове.
За досвідом багатьох священиків, саме на Введення люди частіше приносять дітей до причастя. Є навіть давній звичай уперше вводити дитину в храм саме цього дня — як відлуння тієї події тритисячолітньої давності.
Коли і як святкують в Україні
Після календарної реформи 2023 року Православна Церква України та Українська Греко-Католицька Церква відзначають Введення 21 листопада. Це та сама дата, яку мають католики і більшість православних, що користуються новоюліанським календарем. Ті парафії й віряни, які залишилися на юліанському стилі, святкують 4 грудня.
Свято має один день передсвяття і чотири дні післясвяття. Віддання — 25 листопада (за новим стилем). Богослужіння — всеношна напередодні та літургія в сам день. Священики вбираються в блакитні або білі ризи. Читання: на вечірні — уривки з Книги Виходу, Царств і Єзекіїля; на літургії — послання до Євреїв і Євангеліє від Луки.
Оскільки триває Різдвяний (Пилипів) піст, їсти м’ясо й молочне не можна. Але в день свята Церква дозволяє рибу. У багатьох родинах саме тому на столі з’являється запечена риба, пісні вареники з капустою чи грибами, узвар.
Народні традиції та прикмети
В українській народній культурі Введення завжди було межею. «Пресвята Богородиця зиму вводить» — казали в селах. Якщо на Введення лягав сніг і тримався — чекали на сніжну, урожайну зиму. Якщо відлига — зима буде м’якою й нестабільною.
Господині намагалися до цього дня закінчити всі важкі роботи в полі й городі. Після Введення і до Благовіщення землю вже не копали — вважалося, що вона «спить» і її не можна турбувати. Жінки запасалися глиною, терли коноплі, готували прядиво.
Особливу увагу звертали на першого гостя — «полазника». Якщо першим заходив молодий, здоровий чоловік із грошима чи подарунком — рік буде добрим. Якщо стара жінка або хтось приходив щось позичати — чекали втрат. Тому сусіди часто спеціально чекали, поки хтось інший зайде першим.
Дівчата ввечері просили Богородицю «ввести» їх у той дім, де судилося жити, і сподівалися побачити уві сні майбутнього чоловіка чи хату. У деяких місцевостях святили воду, пропускаючи її через полум’я, і використовували потім від хвороб і на любовні чари. Господині обсипали корів конопляним сім’ям і мастили вим’я маслом, щоб молока було більше.
У практиці сучасних парафій багато з цих прикмет уже відійшли, але дещо лишилося. Люди досі помічають, хто першим зайшов у дім. Матері особливо старанно моляться за дітей. А в селах іноді ще печуть невеликі коржики і роздають дітям — «щоб життя було м’яке, як тісто».
Що можна і чого не варто робити
Церква не встановлює жорстких заборон на працю, як на деякі інші свята. Але народна традиція була суворішою:
- не сваріться і не лихословте — образа цього дня, казали, повернеться сторицею;
- уникайте важкої фізичної роботи: копати, рубати дрова, будувати;
- не позичайте і не віддавайте борги;
- не починайте нових великих справ, якщо можна відкласти.
Натомість добре:
- піти на літургію і причаститися;
- помолитися за дітей, особливо якщо вони хворіють або шукають свій шлях;
- привести дитину до храму, якщо вона ще не бувала;
- зробити щось добре для близьких — без шуму і показухи.
За спостереженнями, у містах свято проходить тихіше, ніж у селах. Там більше тримаються церковного боку, менше — побутових прикмет. Але в обох випадках люди відчувають, що це день особливої присутності Богородиці як Матері, яка розуміє і дітей, і батьків.
Як провести цей день сьогодні
Найкращий спосіб — прийти на службу. Якщо немає можливості, можна прочитати вдома тропар і кондак свята, помолитися своїми словами. Багато хто запалює свічку біля ікони Богородиці і просто дякує за рік, що минає, і просить сили на той, що попереду.
Для родин із маленькими дітьми день підходить, щоб розповісти історію про трирічну Марію. Діти добре сприймають образ дівчинки, яка сама піднялася сходами. Це дає привід поговорити про послух, довіру і те, що Бог може діяти через найменших.
Якщо є можливість — зробіть щось тихе для когось. Не обов’язково велике. Можливо, просто зателефонувати самотній родичці чи принести продукти сусідові. У свята Богородиці такі дрібниці часто стають найкращою молитвою.
Введення в храм — свято, яке не кричить. Воно тихо нагадує: Бог починає великі справи з маленьких кроків. І іноді найважливіше — просто дозволити Йому ввести нас туди, куди ми самі боїмося йти.
Якщо ви ще не вирішили, чи підете до храму цього року, спробуйте. Навіть якщо служба здається довгою, а молитва — незвичною. Саме в такі дні часто відчувається, що храм — не будівля, а місце, де хтось уже чекає.
